На саміті ЄС, що відбувся днями у Брюсселі, глава української держави презентував західним партнерам свій план перемоги. А перед цим озвучив його з трибуни українського парламенту.
План складається із п’яти пунктів і трьох таємних додатків. “Пункти розраховані за часом. Перші чотири — це час війни, щоб її завершити. П’ятий пункт — на час після війни, щоб гарантувати безпеку”, — зазначив Володимир Зеленський. Серед пропозицій, зафіксованих у плані, — запрошення України до НАТО, зміцнення української оборони, фінансування заради стримування ворога, захист економічного потенціалу України і заміщення військ США в Європі українськими підрозділами. Останній пункт, власне, розрахований на повоєнний час.
Аналітики зазначають, що союзники України, ознайомлені із планом перемоги, наразі не дають публічних коментарів, тому не відомо, чи сприйняли вони його. Однак припускають, що пропозиції на кшталт запрошення України до НАТО чи перспективи заміни військ США у Європі українським контингентом “безперечно, розлютять Кремль, який давно використовує загрозу з боку НАТО, щоби виправдати своє вторгнення в Україну”. Водночас фахівці зауважують: президент Зеленський відкинув територіальні поступки, але “для припинення бойових дій доведеться погодитися на фактичний контроль Москви над деякими територіями, які вона захопила протягом майже трьох років війни”.
Західні лідери справді поки що мовчать. Єдині, хто встиг висловити свою думку про побажання Зеленського, — прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та його угорський колега Віктор Орбан. Перший назвав план перемоги українського президента суперечливим, бо вважає, що його виконання може призвести до Третьої світової війни. Другий заявив, що пропозиції Зеленського викликають у нього жах, та оголосив про наміри просувати ідею переговорів Євросоюзу з Росією. Тож чи сприймуть наші міжнародні партнери план перемоги Зеленського? Якщо ні, то навіщо президент просуває його?
— Я б назвав цей документ початковими умовами України напередодні можливих геополітичних торгів щодо російсько-української війни, — каже експерт-міжнародник Сергій Таран. — Тому що в західному середовищі з наближенням американських виборів укотре з’явилося очікування, що війна вступить в етап, коли великі геополітичні гравці зможуть домовитись. Ну якщо не про припинення війни, то принаймні про якусь стратегічну паузу. І напередодні цих перемовин Україна висуває свої умови, щоб означити ті міжнародні гарантії безпеки, які Захід може їй надати. Без сумніву, треба висувати ці умови, бо розмови щодо російсько-української війни Захід вестиме у будь-якому разі — незалежно від того, хоче цього Україна чи не хоче.
— Захід від несподіванки у стані шоку, — додає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Так різко змінювати ставлення до України, тобто запрошувати її до НАТО та істотно збільшувати їй військовому допомогу, наші партнери не готові. Тому вони взяли певну паузу на осмислення та адаптацію українських пропозицій.
— Чи реалістичні умови, озвучені Зеленським?
— Не варто сподіватися на те, що план перемоги Зеленського буде підтриманий у повному обсязі, — зазначає керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович. — Бо на це немає політичної волі. Але деякі положення плану можуть бути сприйняті. Західні союзники, власне, кажуть про те, що є пункти, над якими можна працювати.
Як на мене, задум Офісу президента, власне, був таким: ми публікуємо план з максимальними вимогами. Наші союзники його обговорюють, вказують на неприйнятні для них речі, а решту підтримують. Знаєте, це, як у бізнесі — підвищуємо максимальну ставку, потім її певною мірою опускаємо й отримуємо те, на що реально розраховували. Наприклад, якщо ми не отримаємо тепер чіткого запрошення до НАТО, то принаймні отримаємо дозвіл на удари по території РФ.
● Р. Бортник:
— Я розумію, чому Україна висуває сьогодні такі умови. Це намагання змінити хронічно негативну військову й соціально-економічну ситуацію. Лише перехід війни на іншу стадію з повноцінною участю наших західних союзників, з перенесенням бойових дій на російську територію, на думку нашої влади, дає такий шанс. Саме тому влада діє максимально радикально.
Так, Зеленський вимагає максимум, щоб отримати мінімум. А мінімумом є збільшення військової та фінансової допомоги для стабілізації ситуації на фронті та економічного становища всередині країни.
● С. Таран:
— Чи підтримають наші партнери озвучений план, побачимо після завершення виборчої кампанії у США. Тоді буде зрозумілою позиція головного геополітичного гравця світу, а вона може бути різною, залежно від того, який кандидат переможе. До слова, різниця у рейтингах обох кандидатів дуже незначна, фактично в межах похибки, тому можливі будь-які варіанти. Водночас будуть враховані інтереси тих гравців, які так чи інакше впливають на війну, — передусім ЄС. А також, наприклад, Китаю, який постачає Росії обладнання і який разом з Індією купує в агресора нафту, живлячи війну грішми.
— Зеленський не згадує про територіальні поступки. Чи дозволить його план відновити територіальну цілісність України?
● С. Таран:
— Вочевидь, ні. Де-факто може йтися про замороження війни на лінії протистояння. Саме такі варіанти розглядають на Заході. Але навряд чи Україна, чи хто-небудь в Україні визнаватиме втрату територій. Так само й Захід не визнаватиме окупованих територій російськими. Розрахунок роблять на те, що територіальну цілісність буде відновлено, коли для цього настануть сприятливі геополітичні умови. Наприклад, Путін піде (він же не буде на посаді вічно), і в Росії відбудеться зміна влади. MІ. Рейтерович: — Справді, деякі з окупованих територій як мінімум на певний період залишаться тимчасово окупованими. І далі ми можемо повертати їх політико-дипломатичним шляхом.
Цілком імовірно, невиконання плану перемоги Офіс президента може пояснювати так: ми пропонували західним партнерам чіткий алгоритм дій для досягнення сталого й справедливого миру, але вони не підтримали нашого плану. Тож відповідальність лежить саме на них.
— Ви вважаєте, що нас уже готують до того, що доведеться поступитись територіями?
● І. Рейтерович:
— Так, підготовка до такого розвитку подій поступово триває в інформаційному полі. Але перекладати всю відповідальність на Захід не дуже правильно. Це не скасовує помилок і прорахунків, які робила українська влада, зокрема сам президент.
● С. Таран:
— Треба розуміти, що повернення України до кордонів 1991 року буде не через два тижні, не через пів року й навіть не через рік. Це, найімовірніше, затягнеться до того часу, коли Росія ослабне. До слова, такі прецеденти відомі. Згадайте, наскільки потужним був Радянський Союз. Здавалося, що він ніколи не піде з Європи. Але окупаційні уряди пішли з Польщі, Чехії, Словаччини й навіть з Угорщини. А Німеччина об’єдналася та вступила повністю до НАТО... За п’ять-десять років до розпаду СРСР це взагалі видавалось нереалістичним.
Як на мене, уже варто починати розмову із суспільством про те, що визволення окупованих Росією територій не відбудеться так швидко, як би нам хотілося.
● Р. Бортник:
— Якщо обсяг допомоги західних партнерів не зміниться і не наблизиться до показників того самого плану перемоги, то рано чи пізно нам доведеться іти на перемовини. Понад те, що раніше ми підемо на переговори, то більше їх контролюватимемо. Бо якщо ситуація для нас погіршуватиметься, то Захід вестиме ці перемовини з Росією, а нашу позицію ігноруватиме.
— Багато хто вважає, що погоджуватися на заморожування війни ризиковано, бо Росія після паузи знову може піти в наступ. Чи є у нас альтернатива?
● С. Таран:
— По-перше, велике значення має те, як Україна використає теоретичне замороження війни для того, щоб посилити власну безпеку: наскільки зможе укріпити кордони, зміцнити військову промисловість, налагодити зв’язки із Заходом, отримати чіткі міжнародні гарантії безпеки. Бажано мати на час паузи військову базу Заходу на території України, а далі вступити до НАТО й, звісно, до ЄС. Якщо Україна використає цей час правильно, то, можливо, нової війни не буде.
По-друге, альтернативою стратегічної паузи є війна на виснаження впродовж багатьох років. Це не найкращий для нас сценарій. Бо війна знищує нашу демографію, нашу економіку, виснажує армію і суспільство. Понад те, ми далі залежатимемо від підтримки Заходу — від того, дадуть чи не дадуть нам дозвіл бити по російській території, проголосує чи не проголосує Конгрес за новий транш військової допомоги, постачатиме чи ні Німеччина нам зброю і важку техніку, а також від того, хто переможе на чергових виборах у європейських країнах...
Звісно, хотілося би сказати, що у нас однозначний сценарій військової перемоги. Але, на думку багатьох військових експертів, зокрема й міжнародних, таких реалістичних сценаріїв на сьогодні немає.
