Свій військовий шлях Сергій Войценко розпочав із перших днів повномасштабного вторгнення, коли приєднався до механізованого батальйону частини А4667. Здобув авторитет і повагу побратимів, показав себе як сміливий та наполегливий боєць.
“Сергій родом із села Яворівці, що на Хмельниччині. Закінчивши школу, вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму. Після строкової служби повернувся в рідне село, якийсь час столярував. Часи були важкі, перспектив мало. Тому у 1999 році Сергій поїхав до Італії. Спершу працював в Неаполі, виготовляв меблі, а потім багато років трудився в компанії з виробництва надувних човнів, — розповідає дружина воїна Світлана Войценко. — Власне в Неаполі ми й познайомились. Це той випадок, коли кажуть, що звела доля. Сергій двічі намагався повернутись додому. Але щоразу поліція знімала його з потяга, бо не було належних штампів про виїзд у паспорті. Хотів зробити третю спробу. Та відбулося наше знайомство, і вже ніхто нікуди не поїхав. Попри велику різницю у віці, 15 років, ми були безмежно щасливі. Коханий був добрий, не конфліктний, але мав загострене почуття справедливості. В Україну ми повернулись у 2010 році й оселилися в Старокостянтинові. Звели будинок, у ньому все зроблено Сергієвими руками. Чоловік посадив два садки. Ми мали так багато планів, але...”
Коли 24 лютого ворог нещадно почав обстрілювати ракетами Старокостянтинів, Сергій відразу зрозумів, що почалася війна.
“Вже 4 березня чоловік пішов до військкомату і став стрільцем 1-го батальйону охорони однієї з військових частин. До служби ставився відповідально. Отримав відзнаку командира бригади тактичної авіації імені Петра Франка та “Хрест Доблесті”, — додає дружина. — З часом чоловіка відрядили до 8-ї механізованої роти батальйону військової частини А4667. Мав позивний “Явір”. Сергій воював на передовій, у самому пеклі війни, але жодного разу не поскаржився, що йому важко. Востаннє ми розмовляли 5 лютого цього року. Коханий сказав, що йде на завдання, а коли повернеться, то передзвонить. Але дзвінка я так і не дочекалась. Натомість отримала страшну звістку. Час для мене зупинився, життя — теж”.
6 лютого, виконуючи бойове завдання поблизу села Стариця на Харківщині, Сергій Войценко дістав смертельні поранення. На позицію, де він перебував, росіяни скинули з дрона вибухівку. Посмертно воїна нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня і “Комбатантським хрестом” від головнокомандувача ЗСУ. Дружина створила петицію з проханням удостоїти бійця звання Героя України.
