Ще у 2014 році чорнобаївець Дмитро Канцер став на захист України. Згодом підписав контракт із 503-м окремим батальйоном морської піхоти ЗСУ, командував взводом снайперів. Свій останній бій воїн з позивним “Морячок” прийняв у березні 2022-го у Волноваському районі. На жаль, через тимчасову окупацію тієї місцевості тіло бійця так і не вдалося повернути.
“Уже скоро буде чотири роки, як не стало сина, а я щодня плачу за ним. Дмитро моя єдина дитина, гордість, втіха. Ми з чоловіком працювали в колгоспі, у 2018 році я овдовіла, — розповідає мати воїна Тетяна Канцер. — Змалку син був активний і життєрадісний, ходив на танцювальний гурток. Після закінчення школи навчався в училищі, отримав диплом будівельника. Далі вступив на заочне відділення Морського коледжу при Херсонській державній морській академії. Працював мотористом на катері річкового порту, вільно володів англійською. У 2014 році Дмитра мобілізували, він брав участь в АТО. Після повернення з фронту довго не пробув удома, у травні 2017-го підписав контракт із ЗСУ. Служив командиром взводу снайперів 503-го ОБМП, мав псевдо “Морячок”, бо понад усе любив море. Син воював на Донеччині й Луганщині, зокрема на Маріупольському напрямку, мав багато нагород. На жаль, не встиг створити власної родини і не подарував мені онуків. Хоч дуже цього хотів”.
За словами матері, Дмитро передбачав, що буде повномасштабна війна. “У травні 2022 року у сина закінчувався контракт, він мав багато планів і мрій, — ділиться співрозмовниця. — Коли почалося російське вторгнення, Дмитро був на Донеччині. Востаннє я чула його голос 26 лютого. А далі була окупація нашої рідної Чорнобаївки. Лише після того, як ЗСУ звільнили селище від росіян, стала шукати сина, з яким обірвався зв’язок.
Якось родич побачив список, де зазначалося, що Дмитра посмертно нагороджено орденом “За мужність”. Уже потім дізналась, що 9 березня, за день до свого 35-річчя, син загинув біля села Красна Поляна Волноваського району. У тому бою начебто полягло близько 80 наших бійців. Синове тіло так і не вдалося забрати. Тепер ця територія тимчасово окупована росіянами. Можливо, воїнів поховали у братській могилі. Але через суд Дмитра визнано загиблим. Не знаю, де беру силу жити далі... Двоюрідний брат Дмитра, який також воював на Донеччині, пише пісні й в одному з віршів є такі рядки на його честь: “Ти чорнобаївський Кобзар, бо ваші дати просто поруч. Тарас творив, а ти — мовчав. Але робив свою роботу”.
