Він народився і виріс у Вінниці, в сім’ї робітників. Після школи вивчився на слюсаря, пройшов строкову, деякий час працював в охоронній системі, а опісля присвятив своє життя службі в органах внутрішніх справ. Перший шлюб Олега розпався, після смерті колишньої дружини він виховував донечку Валерію. Згодом познайомився із Аллою, прийняв її доньку Ірину, як рідну. А вже через рік у подружжя народилась спільна донька Оля.
“Олег завжди казав, що, мовляв, немає твоїх і моїх дітей — усі вони наші. Жодного разу навіть не підвищив голосу на дочок, натомість виконував усі їхні забаганки, — ділиться дружина воїна Алла Дриманова. — Він любив наших донечок і Україну. Тож влітку 2014 року добровільно приєднався до батальйону особливого призначення “Вінниця”. Боєць із позивним “Лєший” виконував бойові завдання на сході нашої країни.
Повномасштабне вторгнення застало Олега Некрасова на Донеччині. Про війну він ніколи не розповідав рідним — оберігав. Щоразу, приїжджаючи у відпустку, казав: “Війна залишилась там. Тепер хочу побути в родинному теплі”. Дружина ж кожного разу готувала коханому його улюблену страву — борщ. “Це перше, про що просив Олег, щойно переступав проріг дому, — з усмішкою ділиться пані Алла. — Найдовша відпустка в нього була влітку 2022-го. Протягом трьох місяців Олег займався хатніми справами й побутовими ремонтами. А ще радо проводив час із Оленькою, яку називав “родзинкою на тортику”. Ходив з нею по гриби. Наші старші донечки вже навчались за кордоном”.
Разом з молодшою донькою.
На початку 2023-го спецпризначенець перевівся до об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”, брав участь у боях у найгарячіших точках Донеччини. У квітні 2025 року став дідусем — середульша донька Ірина, яка живе в Канаді, народила донечку. А у вересні воїн отримав невелику відпустку, аби поїхати на весілля до старшої Валерії, що відбулось у Словаччині. Дуже радів цим подіям.
Олег Некрасов із доньками — Ольгою та Валерією.
Востаннє Олег Некрасов подзвонив дружині цьогоріч 30 січня. “Його голос був не таким, як завше, — занадто спокійним. Спитав про кожну з донечок і про мене. Сказав, що вирушає на бойове завдання, — пригадує пані Алла. — Відтоді, як і щоразу, я відраховувала бодай 5 днів, аби знову почути його голос. Але зранку 2 лютого місця собі не знаходила від тривоги. А 4 лютого прийшли з поліції. Одразу зрозуміла — сталося недобре”. Дружину повідомили, що 2 лютого, виконуючи бойове завдання у районі Костянтинівки, її чоловік отримав осколкове поранення хребта, внаслідок чого загинув.
В останню дорогу старшого сержанта поліції, який пропрацював в органах внутрішніх справ понад 20 років, провели у Вінниці. Воїн був нагороджений відзнаками: "За участь в АТО", "За оборону України", "За оборобу міста Торецьк", "За службу та звитягу III ступеня". “Олег був, наче кремінь. На нього завше можна було покластись. Не залежно від того, яким було завдання, він його виконував”, — розповів командир воїна.
“Ми дружили понад 20 років. Олег був дуже відповідальним, завжди дотримував свого слова, — каже Андрій Кульченко, хрещений найменшої донечки воїна. — Він мріяв, щоб Оля здобула освіту, влаштувала особисте життя”.
"Я там, щоб війна не постукала в наш дім", — часто казав воїн своїм найріднішим.
“Цьогоріч ми мали б відзначити 20 років нашого щасливого подружнього життя. Після війни чоловік планував проводити час у родинному колі, ходити по гриби, на риболовлю, бавити внуків. Але сталося, на жаль, інакше”, — зітхає дружина Алла.
