У липні 2023 року уродженець міста Борзни, що на Чернігівщині, приєднався до ЗСУ, адже мріяв, щоб його новонароджена донька зростала у вільній країні. Василь Дьолог воював на Херсонщині, Сумщині, Курщині, Харківщині.
“Василь виріс у багатодітній родині, їх у батьків було восьмеро. Брати та сестри і в дорослому віці підтримували гарні стосунки, — розповідає дружина воїна Вікторія Дьолог. — Після школи коханий навчався у Київському вищому професійному училищі №26, здобув спеціальність лицювальника-плиточника. Працював у столиці за фахом, робота йому дуже подобалась, та й клієнтів ніколи не бракувало, бо чоловік був гарний фахівець. А познайомились ми у соцмережі. Коли зустрілися, то зрозуміли, що вже не зможемо одне без одного. За місяць до повномасштабного вторгнення одружилися. У розпалі війни народилась наша дочка Варвара. Коханий був на пологах, а потім у всьому допомагав мені з дитиною”.
У липні 2023 року Василь Дьолог отримав повістку. За словами дружини, відразу заявив, що ховатися не буде. “Донечці тоді був лише місяць, — зауважує співрозмовниця. — Спочатку чоловік служив сапером в одній із військових частин у Ніжині. Але виконував і бойові завдання, зокрема на Херсонщині розміновував поля. Згодом воював на Сумщині, Курщині. А в березні минулого року перевівся у 412-й окремий полк Nemesis, який нещодавно трансформовано в 412-ту окрему бригаду Сил безпілотних систем. І чоловіка відправили на Харківщину”.
На початку осені цього року Василь Дьолог приїхав додому на кілька днів у відпустку. Дуже скучив за дружиною і маленькою донечкою, не міг нею натішитися. Це була їхня остання зустріч.
“Вранці 16 вересня чоловік зателефонував. Спитав, як ми, що нового? Сказав, що, коли закінчить одну роботу, зателефонує ще. Але більше коханого я не почула, — згадує Вікторія. — Знаю, що неподалік Балаклії (Харківщина) був цех, в якому бійці виготовляли міни для безпілотників. Може, хтось здав їх, а може, окупанти і самі виявили те місце, достеменно не відомо. У цех прилетіла балістична ракета. Василь та ще двоє воїнів загинули. Коханий мав важкі опіки, були ушкоджені життєво важливі органи, шансів урятувати його не залишилося”.
Василя Дьолога похоронили у рідній Борзні. Посмертно бійця нагородили медаллю від бригади, в якій служив. Щотижня молода дружина їде на цвинтар, аби вкотре сказати коханому, як їй його бракує. “Боляче, що донечка так рано залишилась без тата, — каже Вікторія. — У березні Василеві виповнилося 33 роки. Це вік Ісуса Христа. Я не забобонна, але дуже просила чоловіка берегтися. Він щоразу запевняв, що все буде добре. Та доля розпорядилася інакше. На жаль...”
