Ще у 2017 році юнак із Дунаївців, що на Хмельниччині, переїхав до польського міста Кельці. Там вивчився на програміста й працював. Міг спокійно жити за кордоном і будувати кар’єру. Але зробив інший вибір.
“З дитинства Сергій був спокійний, поміркований, дуже світлий. Кожну свою обіцянку намагався виконати, — розповідає мама захисника Ольга Павленко. — Він добре знав математику, фізику, хімію. Але разом з тим чудово володів англійською, цікавився історією. Змалку у сина були внутрішній стрижень, чітка громадянська позиція. Школу Сергій закінчив на відмінно, а тоді поїхав у Кельці. Там вступив до університету, вивчився на техніка-інформатика. Працював програмістом. За тиждень до вторгнення я навідала сина. Потім він допоміг всій нашій родині виїхати, а сам волонтерив на кордоні”.
Про те, що у березні 2023 року Сергій таємно повернувся в Україну, рідні дізналися лише за два місяці, коли побачили його світлину у військовій формі. Юнак підписав контракт і приєднався до десантно-штурмових військ. Як пілот FPV-дронів воював на Бахмутському напрямку та Курщині.
“Ми познайомились на війні, закохалися, але так сталося, що за місяць до загибелі Сергія розійшлися, — каже колишня дівчина бійця, військовослужбовиця Катерина Петренко. — Сергія називали одним із найефективніших пілотів БпЛА, бо нещадно нищив живу силу і техніку окупантів, фортифікації та укриття. Скидами гранат із дронів лише минулого року він ліквідував щонайменше 200 загарбників, ще 240 дістали поранення. На Бахмутському напрямку в один з найгарячіших днів Сергій скинув рекордні 45 боєприпасів у районі Кліщіївки. На Курщині він проводив розвідку та успішно коригував вогонь артилерії по позиціях ворога. Командування бригади не раз наголошувало, що коли “Піксель” (позивний воїна) на позиції, то окупанти не мають шансів. Він працював, не жаліючи себе, міг не спати по 20 годин. У нього горіли очі, коли треба було вилітати”. Воїн був удостоєний орденів “За мужність” II та ІII ступенів, нагороджений “Золотим хрестом”.
Життя Сергія Павленка обірвалось 21 грудня минулого року в населеному пункті Руське Порічне (Курська область).
“Того дня він знищив чотирьох російських військових, які штурмували наші позиції, стількох же — поранив, — додає Катерина. — Коли перший ворожий дрон-камікадзе здетонував при вході в підвал, звідки Сергій здійснював польоти, він далі виконував завдання. На жаль, через влучання другого безпілотника воїн загинув”.
В останню путь бійця провели у рідних Дунаївцях. Командування підрозділу подало клопотання про удостоєння його звання Героя України (посмертно).
