Щопонеділка Іванна Петерік із Луцька йде на кладовище із букетом червоних троянд. Колись саме цього дня, кожного тижня, такі квіти кур’єр привозив їй від чоловіка.
“Дуже сумно, що ми так мало часу набулися разом. Тепер кажу, що війна “подарувала” мені Дениса, вона ж його і забрала. Часто переглядаю весільне відео, де ми щасливі, танцюємо, — розповідає дружина бійця Іванна Петерік. — Денис виріс у Запоріжжі. Навчався в одному з місцевих училищ на кухаря. Певний час був за кордоном, працював у яблуневих садах. Мріяв займатись цим в Україні, вже навіть ділянку пригледів, але...”
Незадовго до великої війни Денис Петерік повернувся до Запоріжжя. У квітні 2022 року його мобілізували у 53-тю окрему механізовану бригаду імені князя Володимира Мономаха. Захисник пройшов бойовий шлях від радіотелефоніста до командира відділення розвідки та корегування.
“Чоловік воював у найгарячіших точках Донеччини — Зайцевому, Бахмуті, Кліщіївці, — зауважує співрозмовниця. — Неодноразово брав участь в евакуації поранених побратимів. У грудні 2022-го під Андріївкою, ризикуючи життям, Денис витягнув з-під обстрілів пораненого командира. І сам тоді зазнав поранення”.
Воїна евакуювали, доставили до шпиталю, після лікування була реабілітація в одній з лікарень Луцька. Там він зустрів свою майбутню дружину, яка працювала фізичною терапевткою.
“Чоловік вже потім признався, що закохався у мене з першого погляду. Помітила, що він став частіше приходити на реабілітацію, більше, ніж потрібно. Щодня дарував червоні троянди, — згадує Іванна. — Через рік, у березні 2024-го, ми одружились. Весілля було скромне, тільки найближчі. Традиція дарувати троянди залишилася, Денис робив це особисто чи через кур’єра кожного понеділка. Коханий дав батьківське тепло моїм сину та донечці, вони прикипіли до нього серцем. Ми мріяли після війни мандрувати, чоловік часто казав: “У нас все життя попереду. Люблю вас”.
Після одруження Денис повернувся на фронт і став успішним оператором БпЛА. “Востаннє бачила чоловіка за місяць до загибелі, коли їздила до нього у Слов’янськ. У січні коханий мав прийти у відпустку. Але 9 грудня 2024 року в Серебрянському лісі поблизу Кремінної, що на Луганщині, він дістав важке поранення, — зауважує дружина. — Уламок ворожої 120-міліметрової міни зайшов через праве плече і вийшов через ліве ребро... На жаль, чоловіка не встигли довезти до шпиталю, була велика крововтрата. Того понеділка кур’єр вперше не приїхав до мене з червоними трояндами...”
Вічний спочинок 36-річний молодший сержант знайшов на Алеї Героїв у Луцьку.
