Він родом з Тернополя. З дитинства захоплювався футболом, тож навчався у спортивному класі, здобув освіту в університеті на факультеті “фізична культура і спорт”. Переїхав до Жовкви на Львівщині, де працював тренером з футболу у ДЮШ, згодом став керівником комунального підприємства, яке обслуговувало спортивні споруди. Був щасливий у шлюбі з коханою Дариною, подружжя виховувало двійко діток — Михайла і Соломію.
Після початку повномасштабного вторгнення Микола Олексів волонтерив, зокрема возив машини для військових. А навесні 2024 року приєднався до Окремого центру спеціальних операцій “Захід”. Пройшовши п’ятимісячне навчання, потрапив до підрозділу вогневої підтримки, відтак став інженером екіпажу безпілотних комплексів.
“Взяв собі позивний “Гарай”, на честь футбольної команди, за яку виступав, — каже співрозмовник. — Ми виконували завдання на Донеччині. Нищили техніку ворога, живу силу. Якось дуже близько від нашої позиції прилетіли два ворожі КАБи. Зізнаюсь, було страшно, адже проти цих авіабомб немає зброї, тоді як зона ураження — дуже велика, вибухова хвиля — потужна. На щастя, ми були в міцному укритті, трохи засипало, але всі вціліли”.
Торік 14 жовтня, уранці, екіпаж “Гарая” дістав команду на виліт. “Небо було чисте. Я виніс безпілотник і раптом почув гудіння ворожого FPV-дрона, кинувся в укриття, але не встиг — пролунав вибух. Осколками мені пошматувало руки, почалась сильна кровотеча, — розповідає Микола. — Побратими наклали турнікети й викликали медевак. Вдячний медикам батальйону, які, попри небезпеку, приїхали по мене вже через 40 хвилин, бо, якби довелось чекати довше, лишився б без обох рук”. У стабпункті спинили кровотечу й стабілізували стан пораненого.
“Вони вже мали вийти з тої позиції. Та напередодні чоловік повідомив, що ще мають прикрити хлопців. Отоді мені в серці тьохнуло”, — згадує дружина Дарина. А наступного ранку їй зателефонував командир: “Микола поранений. Не хвилюйся, його везуть у Харків”. Жінка мерщій зібралася в дорогу. Тим часом хірург військового госпіталя констатував: “Шансів на порятунок правої руки немає”. Була небезпека розвитку важкої інфекції, що становило б загрозу для життя. Тож солдатові Олексіву провели високу ампутацію руки.
“Микола був зранений, прикутий до ліжка, та я так зраділа, коли його побачила. Сказала: “Який ти гарний, як же сильно я тебе люблю”, — ділиться Дарина. — А в нього на очах забриніли сльози”.
Відтоді дружина весь час була поряд з коханим чоловіком. “Я не міг самостійно нічого робити — поїсти, почистити зуби, перевдягнутися. Дарина у всьому допомагала й підтримувала”, — каже “Гарай”. Невдовзі його перевели до Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова). Там провели ще шість операцій — формували куксу на правій руці, рятували ліву, в якій ушкоджень зазнали нерви, сухожилля, м’язи, пересаджували на уражену ділянку шкіру з ніг.
Опісля в НРЦ “Незламні” воїн почав працювати з ерготерапевтом і фізичним терапевтом над відновленням дрібної моторики пальців, функціонуванням кисті й ліктьового суглоба вцілілої руки. “Раніше я був правшею, але швидко перевчився на шульгу”, — з усмішкою каже Микола.
А віднедавна він почав займатись на симуляторі віртуальної реальності VRNOW — це українська розробка, створена для реабілітації пацієнтів зі складними травмами та ампутаціями. “Під час заняття до кінцівок і пояса під’єднують спеціальні датчики. Я вдягаю окуляри VRNOW, в яких бачу свою руку (якої уже нема), — пояснює воїн. — Тоді виконую вправи, наприклад, ловлю обома руками віртуальний м’яч, закидаю його в кошик. Завдяки цьому мозок призвичаюється, що є обидві руки. Відтак перестає надсилати сигнали про ампутовану кінцівку. Фантомні болі почали вщухати”. Якось Дарина спитала, чи не шкодує про те, що пішов до війська. Чоловік відповів твердо: “Анітрохи”.
Попереду в нього протезуваня й тривале відновлення. Миколі вже запропонували повернутися на роботу в міськраду. До слова, недавно воїн захистив магістерську роботу з менеджменту. “Але я хочу повернутись на службу, — запевняє 41-річний “Гарай”. — Сподіваюсь, що буду потрібен і знайдеться відповідна посада”. Дружина додає: розуміє бажання коханого й підтримує його.
