Парасковія Гураль із села Старі Кривотули разом із чоловіком виховали сімох дітей. Нині ж поважна ювілярка натішитися не може 18 онуками, 33 правнуками і 13 праправнуками. Попри непросте життя, жінка ніколи не втрачала оптимізму.
“Мати походить із багатодітної, але доволі заможної, як на ті часи, родини. Їх у батьків було дев’ятеро”, — розповідає Наталія Богак, донька довгожительки. Парасковія народилася третьою. Тато дівчинки був добрий господар. Ще на початку ХХ століття їздив на заробітки до США, згодом повернувся, був недовго війтом у селі та головою кооперативу.
Параска закінчила сім класів польської школи. Любила навчатися, мала гострий розум, була наполеглива. Могла б стати вчителькою, лікаркою чи бухгалтеркою. Проте життя склалося інакше. У 13 років юнка стала зв’язковою УПА, мала псевдо “Берізка”. Допомагати повстанцям її попросив брат Василь, який брав участь у визвольній боротьбі. Щоб не наражати на небезпеку свою родину, Парасковія три роки не жила вдома, переховувалася в односельців. “А потім дійшла аж на Городенківщину, що майже 100 кілометрів від рідного села. Бог беріг мою неньку, бо всюди їй траплялися добрі люди, які не видали чужинку, а казали енкаведистам, що це дівчина з їхнього села”, — зауважує пані Богак.
Але прикарпатці не вдалося уникнути в’язниці. Енкаведисти таки її схопили. Молода упівка відсиділа три роки у Станиславській тюрмі. У дівчини були довжелезні коси, за які, як згодом згадуватиме, радянські карателі нерідко тягали її по підлозі, вимагаючи, аби здала інших повстанців. Юнка витримала всі знущання, але не виказала своїх.
...У 1946 році Параска вийшла заміж за односельця Михайла Гураля, якого у роки Другої світової вивезли на примусові роботи до Німеччини. Після закінчення війни хлопцеві пропонували їхати до США або Англії, але він дуже хотів повернутися додому. І недаремно, адже тут зустрів свою долю. Жили молодята спершу в батьків Михайла, а згодом і власну хату побудували. У пари одне за одним народилися семеро дітей: Ганна, Ярослав, двійнята Ірина і Марія, Наталія та ще одні двійнята Василь і Володимир. Велика родина була роботяща і побожна. Попри заборону релігії, Гуралі щоранку й щовечора молилися і дітей привчали.
Нині у Парасковії Гураль 18 онуків, 33 правнуки і 13 праправнуків. На жаль, двоє дітей ювілярки вже у засвітах. У 2003 році через нещасний випадок не стало й чоловіка.
“Мати з батьком від перших років життя привчали нас до праці, Ми ледь на ноги зіп’ялися, а мали вже свої невеличкі обов’язки: в хаті прибрати, посуд помити, позамітати, я від шести років корів пасла. Брати заготовляли з батьком сіно, у нас було багато городу, кілька корів, телят, свиноматок, десятки голів птиці: гусей, курей, качок. Мама вдень гарувала в колгоспі, а ввечері поралася біля власної худоби й на городі. Та й усе поробивши, не йшла відпочивати, а брала в руки голку, нитку й вишивала серветки, доріжки, рушники, скатертини, подушки, штори. Хата наша була як писанка, усе в ній сяяло”, — згадує співрозмовниця.
Нині ж пані Параска вже не береться до хатньої роботи, бо роки даються взнаки. Багато молиться. Каже, що головними сенсами її життя завжди були і є родина, Бог та Україна.
