До великої війни Ігор Колесніченко працював будівельником. Звів односельцям не одну хату, бо мав справді золоті руки. Разом із дружиною виховували двійко дітей, раділи життю, мали плани. Та все змінилося 24 лютого 2022 року.
“Ігор родом з села Посад-Покровське, що на Херсонщині. Коли йому було три роки, тато залишив їх, тому мати самотужки ставила сина на ноги. Потім вона вийшла заміж і народила ще доньку. Чоловік добре ладнав із сестрою, дуже любив племінників, а вони — його, — розповідає дружина воїна Альона Колесніченко. — Змалку Ігор займався футболом, був капітаном місцевої команди і об’їздив з нею чи не всю Україну. Після школи вступив у херсонське училище, вивчився на будівельника. Трудився за спеціальністю, дуже багато хат побудував у селі, робив людям ремонти. Ігор звів і нашу оселю. А познайомилися ми на дискотеці у клубі. Дружба переросла в кохання. У 2007 році побралися. Народилася донечка Ангеліна, яку чоловік називав не інакше, як “моя принцеса”, і ладен був для неї, як то кажуть, зірку з неба дістати. У нашій родині завжди панували любов та повага, вільний час ми проводили лише разом. За чотири місяці до повномасштабної війни на світ з’явився Марк. Чоловік дуже тішився, адже давно мріяв про сина”.
Коли почалася велика війна, Ігор благав дружину виїхати з дітьми у безпечне місце. Спершу не хотіли. Та коли Посад-Покровське росіяни почали нещадно бомбити і вщент знищили школу, дослухалися до його поради.
“Чоловік залишився вдома. Ризикуючи життям, він передавав знайомим бійцям координати позицій російської армії. А невдовзі вступив до територіальної оборони, — провадить далі співрозмовниця. — Ми були в Німеччині, потім повернулись на Одещину. Тим часом чоловік добровільно пішов до військкомату. Лише потім у цьому зізнався. Так став бійцем 34-го Херсонського полку Нацгвардії. Був водієм БМП, мав позивний “Інженер”, бо ніколи не сидів на місці, завжди щось майстрував. Чи не на кожній новій позиції самотужки зводив для побратимів душ і туалет. Згодом Ігоря направили на навчання до Британії. Повернувшись, охороняв важливі об’єкти, ніс службу на блокпостах. А із серпня 2023 року почав ходити на завдання на лівий берег Херсонщини. На островах було дуже важко. Навкруги вода, окопатися годі, у повітрі повсякчас висіли ворожі дрони. Згадував, що якось сіли в моторний човен, щоб дістатись правого берега, а він заглух посеред Дніпра. Ігор дуже злякався, найперше — за поранених бійців, які були у човні. Веслували руками. Зрештою двигун вдалося запустити, на щастя, усі врятувались. У відпустки Ігор приїжджав додому і відновлював зруйнований рашистами дім. Я просила поберегти себе, трохи відпочити, поспати. А він жартома відповідав, що можна і все життя проспати. Не міг без роботи”.
Ігор Колесніченко загинув за день до уродин свого сина. “Перед тим у чоловіка двічі зупинявся механічний годинник. Це був поганий знак. Та й він відчував біду, казав, що не знати, чи повернеться з чергового завдання з Кринок, — згадує дружина. — 24 жовтня 2023 року в їхній бліндаж влучив російський КАБ. Троє бійців дістали поранення, а Ігор відразу загинув. Наступного дня, коли Марку виповнилося два роки, мені повідомили, що коханого нема”.
В останню путь 40-річного захисника провели у Посад-Покровському. Посмертно старшого солдата Нацгвардії нагородили відзнакою президента “За оборону України”. Рідні та близькі важко переживають втрату. “Я розмістила фото чоловіка навпроти входу у свою кімнату. Щоб завжди зустрічати його очі”, — каже Альона Колесніченко.
