Із дитинства Артем займався ушу. Згодом став майстром спорту міжнародного класу, багаторазовим чемпіоном України, Європи, призером престижних чемпіонатів світу.
“Мій чоловік — із Камбоджі. Всю любов ми вкладали у дітей — Артема і молодшого на сім років Максима. Сини народились у Києві, а потім ми перебрались у Бровари, де звели власний дім, — каже мати воїна Юлія Суонг. — Артем змалку захопився ушу. Його першим і єдиним наставником став заслужений тренер України Андрій Коваль. Син закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, факультет фізичної культури та спорту. Був членом національної збірної з ушу з 17 років, п’ять разів ставав чемпіоном України серед юніорів і юнаків, вісім — серед дорослих. У 2014, 2016 та 2018 роках вигравав чемпіонати Європи. У 2017-му здобув “бронзу” на чемпіонаті світу. Артемові часто казали, що в нього бездоганна техніка. Його виступи пам’ятали навіть ті, хто бачив їх лише раз. Він не просто перемагав — він надихав. Також син тренував діток, передаючи їм свої досвід та знання”.
За кілька років до великої війни, додає співрозмовниця, син пішов зі спорту, тому що почались проблеми з колінами та спиною. Мріяв стати айтівцем, закінчував відповідні курси. А тим часом, щоб заробити на життя, влаштувався баристою в кав’ярні (любив каву і знався на ній) та “доріс” до адміністратора закладу.
“На роботі син познайомився з Ольгою. Спочатку вони дружили, потім зрозуміли, що це кохання, — зауважує Юлія. — Ми так раділи за них. Вже коли Артем служив, діти розписались. Боляче, що не встигли стати батьками”.
Артема Суонга мобілізували у 2023 році. “Він не ховався. Казав, що любить Україну і боронитиме її. Потім були військові навчання у Польщі, які тривали понад три місяці. Сина призначили командиром взводу механізованої роти військової частини А0409. Він мав позивний “Камбоджа”, брав участь у бойових діях у Бахмутському районі на Донеччині, — каже співрозмовниця. — Проявив себе як рішучий і відповідальний командир. За особисту мужність і героїзм сина нагородили “Срібним хрестом” Головнокомандувача ЗСУ, орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Але подробицями операцій, за які отримав нагороди, він не ділився. Навіть коли його підвищували у званні, казав: “Ну що там такого. Я просто роблю свою роботу. Маю виконувати її добре”. Але ж військових нагород, напевно, просто так не дають. Знаю лише, що якось син, ризикуючи життям, виніс із поля бою пораненого побратима... Він був мужній боєць. І на рингу, і на передовій. Побратими часто називали його “воїном світла” — за щирість, доброту і здатність дарувати надію навіть у найтемніші часи”.
Лейтенант Артем Тхеа Суонг загинув 22 квітня 2025 року поблизу села Оріхове-Василівка від удару ворожого дрона. Поховали 28-річного воїна на Алеї Слави Берковецького кладовища у Києві. “Я створила петицію про присвоєння синові звання Героя України (посмертно), — зауважує пані Юлія. — Вона вже набрала більш як 25 тисяч голосів. Тепер чекаємо на рішення президента”.
