Андрій став на захист України ще в 19 років. У розпал великої війни виконував завдання на одному з найважчих напрямків — Покровському. 2 грудня минулого року воїн із позивним “Канада” відзначив 25-ліття. А наступного дня його не стало...
“Андрій був не лише старшим братом, а й найкращим другом, якому можна було довірити всі таємниці, — розповідає сестра бійця Лілія Воробей. — Він мав дуже добре серце, був компанійським і змалку обожнював риболовлю. Після школи брат вступив до Державного податкового університету в Ірпені на спеціальність “митна безпека”. Навчався заочно, а паралельно працював”.
Але, за словами співрозмовниці, Андрій давно мріяв про військову кар’єру. І завжди рівнявся на свого дядька-прикордонника. “Тому в 2020 році брат підписав контракт із Національною гвардією. Служив на Рівненщині, — додає Лілія. — Коли почалася велика війна, він перебував у частині. Андрія мали відправити на військові навчання до Канади. Він дуже хотів на них потрапити. Все ходив і повторював: “Коли ж та Канада буде?” То побратими й дали йому позивний “Канада”. Але на навчання за океан брат так і не поїхав”.
Із 2024 року Андрій Нашора воював на Покровському напрямку. Не раз ходив на найризикованіші завдання, вів за собою інших. Побратими його поважали й цінували за відповідальність і відвагу. У березні 2025-го захисник перевівся до бойової групи 4-го окремого загону спеціального призначення “Омега”, де також неодноразово відзначився.
“Побратими нам розповіли лише про декілька епізодів, але впевнена, що їх було чимало, — зауважує сестра воїна. — Так, 1 листопада Андрій виконував бойове завдання у районі міста Родинське (Донеччина) — у складі пошуково-ударної групи проводив зачистку лісосмуги, покинутих будівель, які часто слугували укриттям для окупантів. Військова інтуїція його не підвела — ворог справді там влаштував засідку. Брат грамотно керував підрозділом, разом із побратимами вони успішно зачистили територію. Завдання було виконане, ніхто з наших воїнів не постраждав. А вже через декілька днів, 9 листопада, він допоміг виявити й знищити два важливі ворожі укриття, зірвавши тим самим перегрупування сил противника”.
2 грудня Андрій Нашора відзначив день народження. Того дня йому виповнилось 25 років. “Ми встигли його привітати, планували, що як тільки приїде у відпустку, зберемось родиною і трохи посвяткуємо. Але, на жаль, не судилось, — плаче сестра. — Андрій перебував на позиції поблизу Родинського. Окупанти пішли на штурм. Почався сильний ворожий обстріл, а відтак зав’язався ближній бій. Брат до останнього прикривав побратимів. А потім отримав тяжке кульове поранення стегна. Попри біль і крововтрату, він продовжував коригувати дії підрозділу. Його затягнули у безпечне місце, надали першу допомогу, але евакуація була неможлива. Всю ніч Андрій був при тямі, давав настанови своїм хлопцям. А о десятій ранку 3 грудня помер”.
Поховали Андрія Нашору в рідній Дубровиці, що на Рівненщині. Посмертно йому присвоїли звання молодшого лейтенанта. Нині родина збирає підписи під петицією щодо надання воїнові “Героя України”. “Мама дуже важко переживає втрату, адже хоронити свою дитину — це невимовний біль, — зауважує Лілія Воробей. — Наш тато із 2023 року на передовій, тепер воює за двох і мстить за загибель сина”.
