У важкий для країни час Володимир Струк обрав шлях воїна, ставши на її захист ще в 2014 році. Боронив державу від окупантів і під час великої війни.
“Володя мріяв стати ветеринаром. Але після строкової служби вивчився на тракториста, працював на будівництві”, — розповідає сестра Наталія Муляр-Струк.
Зі своєю майбутньою дружиною познайомився на вечорницях. Невдовзі обоє зрозуміли, що не можуть одне без одного. “Коханий підкорив своєю добротою, він дійсно був моїм тилом і опорою в усьому. У нас народилось двоє синочків — Артем та Ілля, — додає дружина воїна Ірина Струк. — Але Володимир мріяв про донечку й безмежно радів, коли на світ з’явилась Оленка. Називав її його принцесою. Ми тримали велике господарство, мріяли дати нащадкам гідне майбутнє”.
Із серпня 2014 року Володимир Струк у складі 128-ї гірсько-штурмової бригади захищав країну на Сході. “Чоловік брав участь в обороні Дебальцевого, — зауважує пані Ірина. — Дивом звідти повернувся живим. За мужність та професіоналізм був нагороджений пам’ятним знаком “Дебальцеве 2015,” нагрудним знаком “За зразкову службу”.
Згодом Володимир Струк працював у військкоматі зв’язківцем. Та коли почалася велика війна, увесь час рвався на фронт. Зрештою, пригадують рідні, якось у райцентрі підійшов до працівників ТЦК і попросив виписати йому повістку. “Ті не знали, що він — багатодітний тато, й вручили документ, — каже дружина. — З лютого 2024 року Володимир (позивний “Струм”) був старшим навідником гранатометного відділення протитанкового взводу 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR. Воював у багатьох гарячих точках, знищив чимало окупантів”.
21 серпня минулого року Володимир прийшов додому у відпустку. Казав, що втомився, проте хлопців покинути не може. “А через місяць, 21 вересня, брат загинув поблизу Костянтинівки, що на Донеччині, — каже сестра воїна. — Відбивши чергову атаку, бійці перечікували у бліндажі. Раптом Володя побачив противника і побіг за ним услід. Але за насипом зачаївся інший окупант, який вистрелив братові в груди...”
Поховали старшого солдата Володимира Струка зі всіма почестями у селі Вільшаниця на Хмельниччині, де він проживав з родиною. “Це був найстрашніший день для нас. Досі не можемо змиритися із втратою, — ділиться дружина. — Найменша донечка, коли чує в садочку, що когось із діток забере батько, каже, що її татуся вже нема. Що він герой і лежить у сирій землі. Від цих слів так боляче, що важко передати”. Рідні зареєстрували петицію і сподіваються, що держава відзначить подвиги воїна.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдатові Володимиру Струкові
