Щирий, добрий, комунікабельний, мужній. Завжди казав, що думає, притягував до себе людей, був душею компанії. Так друзі й побратими згадують про Вадима. А дружина запевняє: чоловік був надійною підтримкою й опорою для неї і двох синочків, яких безмежно любив.
“Вадим родом із Ніжина. Після закінчення транспортного коледжу працював шляховим майстром у регіональній філії “Південно-Західна залізниця”, — розповідає дружина воїна Валентина Пильник. — А познайомились ми на дискотеці, Вадим саме повернувся зі строкової служби. Відразу запали в душу його усмішка, блакитні очі... У нашому шлюбі народилося двоє синів — Богдан, якому тепер 22 роки, і Святослав (10 років). Чоловік легко знаходив спільну мову з іншими, і люди до нього тягнулись. А ще Вадим дуже гарно малював, кожна його робота була наповнена філософським змістом. Досі зберігаю ті малюнки”.
У перший день повномасштабного вторгнення ніжинець долучився до територіальної оборони. Як працівник залізниці, він мав бронь і міг не служити. Але рішуче став на захист рідної землі, родини, дітей. “Вадим був головним сержантом-командиром бойової машини у 117-й окремій важкій механізованій бригаді. Якось приготував каву собі та всім побратимам, так і з’явився позивний “Бармен”. Чоловік воював на різних напрямках — Сумському, Запорізькому, понад рік — на Покровському, — додає дружина. — Мав багато нагород, грамот. Про війну розповідав мало, а я не хотіла зайве його тривожити, думала, що в нас ще буде час поговорити про все. Але... Знаєте, Вадим був дуже побожний. Неподалік їхньої позиції на одному з напрямків стояв хрест, командир сказав чоловікові прибрати його. Та він відмовився. Невдовзі стався приліт. Всі залишились живі, можливо, той хрест і вберіг життя воїнам.
Востаннє чоловік приїхав у відпустку наприкінці серпня 2025-го, а вже 1 вересня знову мав їхати. Досі пам’ятаю те прощання. Він так на мене дивився, по-особливому, наче хотів назавше запам’ятати кожен мій жест, кожну усмішку, кожну зронену сльозинку. 5 жовтня було 23 роки, як ми одружилися. Вадим був на Донеччині, але знайшов спосіб замовити для мене чудові 23 рожеві троянди. Я була щаслива... А вже за кілька днів коханого не стало”.
Відважний захисник загинув 11 жовтня біля села Новоандріївка Краматорського району. В його бойову машину APR-40 влучив ворожий FPV-дрон. Разом із ним тоді поліг побратим Олександр Шешень. “Коли з чоловіком обірвався зв’язок, мені й на думку не спадало, що з ним щось сталося, — зауважує Валентина Пильник. — Наступного дня захвилювалася, написала Сашкові, але і той мовчав. На третій день побратими привезли речі коханого... Стоячи під моргом у Кам’янському, я далі писала коханому повідомлення. І досі це роблю... Люблю і любитиму його через усі світи. Вадим був для мене всім: коханим, чоловіком, другом, порадником, підтримкою, моєю рідною душею. Тільки він міг мене заспокоїти, знайти потрібні слова. З ним завжди було весело й затишно. Було...” Вічний спочинок старший сержант Вадим Пильник знайшов у рідному Ніжині.
