На початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов до військкомату. Батькам про це нічого не сказав — не хотів, щоб переживали й відмовляли.
“Артем виріс у Полтаві. Він не терпів несправедливості та людей, слабких духом, був сміливий, веселий, любив ризик і спорт, — розповідає мама воїна Яна Шанда. — Син займався вільною боротьбою та боксом, зі всіх змагань повертався з нагородами. Але потім довелося попрощатися зі спортом через проблеми з нирками. А ще Артем мав талант до малювання. Чи не на кожному з його малюнків були війна, смерть... Наче щось передчував. Син захоплювався історією, багато читав, у школі мав найвищі бали саме з цього предмета. Закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. Але за спеціальністю — вчителем фізичної культури і валеології — жодного дня так і не працював”.
Коли почалася велика війна, Артем Шанда приєднався до 3-ї бригади оперативного призначення “Спартан” Нацгвардії, взяв собі позивний “Мустанг”. Був навідником у розвідці. “Для нас синове рішення стало шоком. Ми до останку про нього не знали”, — зауважує мати. За словами батька бійця, десь наприкінці лютого Артем побачив відео, як кадирівці знущаються з нашого прапора, розповідають, як бомблять наші військові частини і як цим пишаються. “Вже 18 березня син поклав перед нами документ, де було вказано, що він рядовий Національної гвардії України”, — згадує Сергій Шанда.
Артем воював на Сумщині, далі була Донеччина. “Якось під Бахмутом він врятував усю групу. Поки син закидував ворогів гранатами, побратими встигли відійти. А одного разу його командир потрапив під мінометний обстріл і дістав тяжкі поранення. То Артем тягнув його на собі аж до безпечних позицій. На щастя, офіцер вижив, — додає мати. — На Бахмутщині сина контузило, він лежав у госпіталі. Але про це ми також дізналися лише згодом від його знайомого. Після лікування знову повернувся до побратимів”.
За місяць до загибелі Артем зробив татуювання — Ісуса Христа, який несе хрест. Рідним пояснив це так: “Кожен з нас несе свій хрест”. “Коли син їхав з дому після відпустки, чомусь так сильно плакала за ним, як ніколи. Він казав, що буде в Києві на навчанні. Хоча їх перекинули у саме пекло — на Запорізький напрямок”, — з болем каже мати воїна.
Артем Шанда поліг 1 серпня 2023 року в Роботиному. “Це сталося під час контрнаступу. Син мав завести групу на позицію, адже був розвідником, і вийти звідти. Але несподівано ворог став бити з протитанкового гранатомета. Артем зазнав поранень, несумісних з життям, — тихо каже пані Яна. — Шість днів побратими намагалися забрати тіло сина з поля бою. І таки зробили це, за що ми дуже вдячні. Знаєте, минуло більше двох років відтоді, як Артема поховали. Але я досі не вірю, що його нема. Часто уявляю, що от зараз відчиняться двері і він усміхнений з’явиться на порозі. Як тоді, востаннє”.
Поховали нацгвардійця в рідному місті. Посмертно воїна нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
