Володимир Раснянський, машиніст електровоза, здає кров понад 25 років. Донором став ще в студентські роки.
“Вперше здав кров у далекому 1999 році, коли навчався у Київському технікумі залізничного транспорту, — каже чоловік. — Тоді мною керувало бажання комусь допомогти, врятувати чиєсь життя. Вдруге — для дружини під час народження дитини. Потім робив це за компанію із друзями. Тепер же донорство — невід’ємна частина мого життя. Чи рахував, скільки крові здав за цей час? Та майже 20 відер. Здаю кров п’ять разів на рік. Рекомендують робити інтервали між донаціями не менш як 60 днів. Однак бувало, що телефонували з пункту переливання через місяць й просили терміново здати кров для людини після операції. Я ніколи не відмовляв”, — мовить заслужений донор. І запевняє, що спинятися не думає.
“Востаннє був у пункті переливання 18 січня. І надалі здаватиму кров. Адже так багато поранених захисників. Та й люди хворіють, потребують операцій, а відтак нерідко — і крові”, — додає пан Володимир. До речі, вже понад 20 років він працює машиністом електровоза в локомотивному депо.
