У похід із Дніпра до Ужгорода 23-річний Артем Єрохін вирушив 21 червня. Йшов 94 дні! і за цей час зібрав близько 400 тисяч гривень. Вони підуть на потреби патронатної служби “Янголи”, яка опікується пораненими, полеглими та звільненими з полону бійцями та їхніми родинами.
“За спеціальністю я менеджер, вже у розпалі великої війни отримав диплом. До того працював у службі технічної підтримки одного з банків, а також — у гуманітарній організації, котра допомагала ВПО, лікарням, гуртожиткам, що постраждали від обстрілів. Та згодом фінансування проєкту різко зменшилось, і я та більшість колег потрапили під скорочення, — розповідає Артем Єрохін. — Тоді й виникла ідея благодійного походу. До того нічого подібного не робив, професійно спортом не займався, хіба на пробіжку виходив, їздив на велосипеді. Вирішив, що збиратиму гроші для бійців, які через інвалідність втратили можливість вільно пересуватись. Батьки підтримали мою ініціативу. Взяв із собою газовий балон, гамак, харчі, які можна швидко приготувати, одяг”.
21 червня, о 7.00 ранку, Артем стартував з Дніпра. А завершив похід 22 вересня о 15.00 в центрі Ужгорода. Йшов через Дніпропетровську, Кіровоградську, Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську області. За цей час здолав близько 2000 кілометрів. Із собою ніс український прапор і табличку, де було вказано мету походу та реквізити, на які можна задонатити. У середньому волонтер долав 25 — 30 кілометрів щодня, а якось пройшов навіть 48 кілометрів.
“За лічені дні на ногах з’явилися великі мозолі, — каже дніпрянин. — Боліли нестерпно, але в ті моменти я думав, що воїнам в окопах ще важче. У поході змінив три пари взуття. На Закарпатті дібрався до Драгобрату і значну частину шляху рухався гірськими хребтами. Коли зупиняли працівники ТЦК, показував документи, в мене з ними все добре. Найважче було, коли вночі закінчувалася вода і не було можливості її набрати. Непросто спати у гамаку в лісі. Чесно скажу — не завжди мав можливість помитися, бо неподалік не було річки. Але, знаєте, у поході мені траплялися чудові люди. Наприклад, у Жовтих Водах місцева жителька запросила за стіл, нагодувала смачним борщем. В одному із сіл люди пригостили величезним шматком копчених ребер, а в іншому капелан дав зі собою пів сумки їжі в дорогу. Недарма про українську гостинність ходять легенди. Зворушували діти, які виймали кишенькові гроші — 10 чи 20 гривень — і віддавали на потреби армії. А якось незнайома бабуся дала 200 гривень. Мабуть, для пенсіонерки це велика сума. За 94 дні походу люди задонатили 400 тисяч гривень, але збір триває. В Ужгороді я залишився на день, трохи відпочив і вже звідти дістався додому автостопом. Повернувся у Дніпро 1 жовтня. І вже готуюсь до марафону в Києві. Вперше долатиму 42 кілометри. Змагання теж матиме благодійну мету: половина коштів від зборів піде на потреби Сил спеціальних операцій”.
Насамкінець Артем Єрохін зауважив, що раніше мало мандрував. Але у цьому незвичному поході переконався, яка прекрасна наша Україна.
