За плечима пані Євгенії — ціле століття. То були нелегкі роки, які загартували характер. Особливою гордістю ювілярки є родина — три дочки, п’ятеро онуків, семеро правнуків і праправнучка. Попри поважний вік, бабуся Євгенія ще восени поралася на городі, готує їсти й залюбки співає.
“Євгенія Якимівна народилась 20 січня 1926 року у Волинській області. Тато в неї був старостою села й батьком дванадцятьох дітей. Шестеро померли ще в дитинстві, — розповідає Галина Омельчук, очільниця сільського клубу та подруга родини ювілярки. — У 1947-му дівчина вийшла заміж за Потапа Трохимовича. У пари народилися доньки Людмила, Валентина та Світлана.
Десь 60 років тому родина перебралась до нашого села. Самотужки побудували хату. Працювали Сосновські на місцевому кар’єрі бухгалтерами, чоловік — головним. Попри відповідальну роботу, завжди тримали вдома господарство, садили город, їхній будинок “тонув” у квітах, особливо багато було чорнобривців та гладіолусів. Скрізь завжди — чистота, затишок. Дідуся, на жаль, вже давно нема у живих. Дочка Людмила живе далеко, а Світлана та Валентина — в селі. Вони й доглядають матір”.
Свої чималі літа, додає співрозмовниця, Євгенія Сосновська прожила з добром у серці. “Вона ніколи ні до кого поганого слова не сказала, не сварилась, ворогів не мала. Навпаки — завжди підійде сама, спитає, як справи, запропонує допомогу. Євгенія Якимівна щиро вірить у Бога. Обмежувала себе в солодощах, споживала переважно те, що вирощувала на власному городі й що приносила з лісу. Бабуся майже ніколи не зверталась до лікарів, надає перевагу рослинним лікам. А ще ввечері мастить собі п’яти медом, щоб м’якенькі були”, — усміхаючись, зауважує пані Омельчук.
Влітку та восени бабуся Євгенія завжди поралась у саду та на городі, навіть минулого року самотужки грядку цибулі посадила й сапала її. Цього року знову готова трудитись на землі, попросила дітей виорати з 10 соток землі.
“Я живу неподалік. Пригадую, якось вийшла вранці надвір, а бабуся Євгенія каже, що встала о п’ятій і вже посапала город. І додала: “Там так солов’ї гарно співали”, — каже Галина Омельчук. — Взимку бабця, як була трохи молодша, вишивала та плела круглі килимки. То багато її виробів ми возили на виставки та ярмарки. Вона — на всі руки майстриня”.
На столітній ювілей до Євгенії Сосновської з подарунками та квітами завітали односельці, місцевий музичний колектив. “Заспівали її улюблену “Зозуле, зозуле, накуй мені літ”, тоді була пісня про маму. А закінчили — “Многая літа”, — розповідає співрозмовниця. — З келишком у руці бабуся подякувала насамперед усім воїнам, які захищають Україну. Довгожителька уважно стежить за новинами. Каже, що навіть фашисти такої біди нам не робили, як ті росіяни. Кляне Путіна... Ювілярка хоче прожити ще не один рік і дочекатися нашої перемоги. Хай так і буде”.
