“За фахом я медсестра, працюю в одному з військових шпиталів. У 2003 році знайомі подарували мені білі й червоні гладіолуси. Посадила їх, розмножила, — розповідає Ольга Парубоча із села Гаврилівка. — Якось сестра придбала на виставці ще декілька сортів цих квітів, поділилася зі мною. Відтоді колекція почала розширюватись. До 2008 року я мала вже десятки сортів, левова частина яких виведена селекціонерами з України, Чехії та Прибалтики. Люблю гладіолуси через те, що квітнуть з початку липня аж до середини жовтня. Звісно, якщо правильно їх доглядати. І кожна квітка — неповторна. Маю навіть сорти, висота яких сягає 170 сантиметрів, а суцвіття — до 70. Рослина святкова, букет із неї виходить розкішним. Переконана: якщо троянда — королева квітів, то гладіолус — це їхній король”.
● Фото з архіву Ольги Парубочої
За словами співрозмовниці, загалом біля її будинку (приблизно на 20 сотках городу) росте 628 сортів гладіолусів. Кожен сорт вона фотографує, позначає і підписує, аби не змішати.
“Коли б не квіти, то не знаю, як би пережила війну. Двоє моїх синів з перших днів повномасштабного вторгнення боронять Україну. Один нині — на сході, інший — у ППО. Тому постійно допомагаю їм з побратимами, — зауважує квітникарка. — 80% коштів із продажу букетів та цибулин передаю на потреби армії. От у липні возила свої квіти на виставку до Львова. Дуже багато людей прийшло у ботанічний сад, і за донат отримали гладіолуси. Вдалося вторгувати понад 20 тисяч гривень, які відразу ж спрямувала на ЗСУ. Так, навіть квіти можуть наближати нашу перемогу”.
