75-річна Неля Рибак із Хмільника, що на Вінниччині, має незвичне хобі — колекціонує сувенірні чобітки. Нині в її музеї налічується понад 10 тисяч експонатів із більш як 70 країн.
“Майже все життя я працювала у дитячих садочках, останні 20 років перед пенсією завідувала одним із таких закладів. А у вільний час багато читала, захоплювалась поезією, маю чималу бібліотеку, — розповідає Неля Рибак. — У 2009 році подруга привезла мені з Нідерландів сувенір — національне взуття кломп із порцеляни. А згодом подарувала ще кілька таких декоративних чобітків з Австрії. Відтоді і стала їх колекціонувати. До речі, таке захоплення називається філоботією. У 2013 році я вже мала до сотні різноманітних черевичків. Дарували їх на свята рідні, близькі, дещо купувала на блошиних ринках, замовляла з-за кордону”.
Колекція постійно поповнювалася, і Неля Рибак захотіла, щоб її змогли побачити й інші. Так зродилася ідея відкрити музей “Черевичок”. Втілити задум допоміг зять-підприємець. Нині у шести залах музею площею понад 500 квадратних метрів виставлено 10 500 декоративних чобітків — з кераміки, глини, порцеляни, рогози, шкіри, дерева, металу. Колекція вражає різноманіттям — тут можна побачити як гуцульські постоли, голландські кломпи, так і болгарське національне взуття, литі чавунні чоботи, кеди ручної роботи, ковбойські черевики, взуття у формі тварин і кухонного приладдя. Найдорожчий — чобіток-акваріум із муранського скла, привезений з Венеції. Скільки саме він коштує, колекціонерка не признається, проте каже, що не один десяток тисяч гривень.
“Є в мене срібний черевичок, котрий датують XVII століттям. Свого часу такі носили на ланцюжку купці, це символізувало багатство. Чобіток був у комплекті разом із годинником. Маю порцелянову французьку туфлю XVIII століття, яка пережила не одну революцію й війну, — зауважує співрозмовниця. — А також — черевичок з німецької порцеляни, якому понад 200 років. Ще в музеї є фарфорова “Англійська історична колекція”. Вона складається із 25 елементів й унікальна тим, що її випустили єдиний раз у 1994 році”.
Кілька місяців тому до пані Нелі звернулася одеситка Марина Гасс, котра близько 15 років також колекціонувала декоративні черевички. “Вона дізналася про мій музей і захотіла подарувати своє зібрання. Привезла 224 черевички — екземпляри з Іспанії, Італії, Португалії, Швеції, Норвегії, Грузії, — каже хмільничанка. — Такий вчинок зворушив до сліз. Ба більше, Марина нині мешкає у Португалії, то недавно прислала фото нових експонатів, котрі придбала для мого музею. А днями я отримала листа від 65-річної запоріжанки Тетяни. Вона повідомила, що має понад 100 екземплярів декоративних чобітків і теж хоче подарувати їх музею”. Власниця незвичної збірні мріє, щоб її колекція зросла до 16 тисяч експонатів, тоді, каже, зможе зафіксувати світовий рекорд у номінації найбільша колекція сувенірно-декоративного взуття.
Неля Рибак запевняє, що без свого захоплення не уявляє життя. “Можу взяти до рук перший-ліпший експонат і розповісти його історію, як то кажуть, від “а” до “я”, — зауважує співрозмовниця. — Щоправда, доглядати колекцію важко. Якось вирішила влаштувати генеральне прибирання у всіх 70 шафах, то ледь до лікарні не загриміла, бо здоров’я підвело. Але нічого, працюю далі. Часто до музею навідуються захисники, які проходять на Вінниччині реабілітацію. Дуже тішуся, коли після екскурсії бачу на їхньому обличчі щиру усмішку. Це така собі арттерапія, можливість підлікувати зранені війною душі”.
