Попри суспільні стереотипи і ярлики, священнослужитель любить свою країну, розмовляє солов’їною, щодня дякує ЗСУ за прожитий день. Благочинний Донецького деканату ПЦУ разом із дружиною Наталією, двома дітьми та зятем ледь не цілодобово дбають про цивільних, які тікають від страшної війни, — роздають продуктові та гігієнічні набори, одяг, медикаменти та закривають потреби військових на фронті.
“Родом я із Покровська, який нині окупанти нещадно знищують. Не знаю, чи залишилися ще дім, де виріс, могили батьків, — розповідає отець Костянтин Кузнєцов. — Після закінчення духовної семінарії священникую вже 28 років, десять з них був у Московському патріархаті. Але у 2009-му перейшов до УПЦ КП, після надання томоса — до ПЦУ. Служив у Покровську, Мирнограді та інших населених пунктах Донеччини. Вже при мені добудували Святострітенський храм у Костянтинівці й освятили на Покрову в 2015 році. Я став там настоятелем, матушка відала церковним хором. Під час АТО/ООС був офіційно закріплений за 90-м батальйоном 81-ї аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ. Потім змушений був зупинити цю діяльність, бо стало важко поєднувати багато обов’язків, але захисникам ніколи не відмовляв у допомозі, храм і моє серце були завжди відкриті для них. Також при церкві у 2018 році ми облаштували благодійну їдальню, бо серед парафіян було багато переселенців, яким бракувало грошей навіть на їжу. То ми поставили стіл, щодня клали на нього хліб і записку зі словами: “Беріть, кому треба”. Невдовзі почали роздавати нужденним обіди на церковному подвір’ї та в міському притулку для бездомних. Допомагали родина, церковна громада”.
Після початку повномасштабного вторгнення отець Костянтин з родиною виїхав на Львівщину. Але відчував неймовірну тугу за домом, тому за два тижні повернувся на Донеччину. Піклувався про літніх, малозабезпечених, багатодітні родини. Нині священник працює як у Дніпрі, так і в Самарі, де функціонують хаби для осіб, що потребують підтримки. Разом з однодумцями роздає внутрішньо переміщеним продуктові та гігієнічні набори, одяг, дитячі товари, сертифікати на закупівлю продуктів, медикаменти, евакуйовує родини з небезпечних населених пунктів.
“Дружина Наталія весь час за кермом мікроавтобуса, який нам виділили для роботи. Я погано бачу, тому їду на пасажирському сидінні. Нам дуже допомагає владика Даниїл Зелінський, архиєпископ Української церкви в США. Він передав стільки карет швидкої допомоги, що не злічити, — каже співрозмовник. — Храм, в якому я настоятель, поки що цілий, але у Костянтинівку вже не навідуюсь, бо там ворожі дрони полюють за цивільними. Проте роботи вистачає. Ось нещодавно знову закупили багато теплих ковдр, подушок, обігрівачів та посуд для переселенців. Бо мати все і в одну мить стати безхатьком — велике горе. Цей біль зрозуміє тільки той, хто пережив його. Особливо важко літнім людям, бо не про таку старість вони мріяли. Багато людей у зоні бойових дій, та й не тільки, скалічені війною, зневірені, розгублені, є і такі, що на межі відчаю. На жаль, переселенців більшає, бо ворог окуповує все нові території. Вважаю, що у такі важкі часи Церква має не лише лікувати людські душі Божим словом, а й підтримувати вірян матеріально. Бо добрі слова без реальної допомоги — то пустота”.
