За пів року Сергій Крисак із міста Борщева створив понад сотню жіночих прикрас, які подарував бойовим посестрам, родичкам побратимів і віддав на благодійні аукціони.
За фахом він — столяр, свого часу працював за кордоном. “У перші дні повномасштабного вторгнення тато пішов до війська, — розповідає Тетяна Грушковська, донька майстра-ветерана. — Вже 2 березня 2022-го був під Волновахою у складі 53-ї окремої механізованої бригади”. Дістав позивний “Малий”, хоча має близько двох метрів зросту. Воював на Донецькому напрямку.
У травні минулого року, коли виповнилося 60 років, демобілізувався. Адаптуватися у мирному житті допомогла онучка Соломійка. “Одного разу донька прийшла зі школи і розповіла, що на уроці трудового навчання вони робили браслети з бісеру, — провадить далі співрозмовниця. — І запропонувала бабусі й дідусеві спробувати теж щось сплести. Навіть провела невеличкий майстер-клас”. З першого разу панові Сергію вдалося сплести перстеник.
“Доти нічого такого я не робив. Усе життя щось майстрував, будував, ну і воював, — каже ветеран. — А тут — бісер, нитка, доволі делікатне заняття. Але мені сподобалося”. Згодом за один день борщівець сплів аж три стрічки з бісеру. Під час роботи був зосереджений та спокійний.
Дружина раділа, бо давно не бачила свого чоловіка такого захопленого якоюсь справою. Розповіла про успіхи доньці. А та запропонувала купити батькові спеціальний верстат для виготовлення герданів. Але пан Сергій зробив його самотужки з підручних матеріалів. “Взяв шмат дошки і прикрутив зверху на шурупи металеву трубку з нарізами-пазами, — зауважує. — На пази натягую спеціальні нитки для плетіння бісером. Кількість їх і довжина залежать від розміру майбутнього виробу. У кожен паз рівно має бути закріплена одна нитка. Це можна робити руками або з допомогою гачка для гаптування. Я наразі роблю все руками”.
Тонкощів бісероплетіння на верстаті ветеран навчився з майстер-класів в інтернеті. Тож тепер дружина Ольга шукає схеми майбутніх прикрас у світовій мережі, деякі візерунки перемальовує зі стародавніх вишиванок чи створює власні. Донька купує бісер. А онучка охоче консультує дідуся. “Аби сплести на верстаті стрічковий гердан, на першій нитці основи зав’язую іншу нитку, на яку нанизую потрібну кількість бісеринок різних барв залежно від орнаменту, — пояснює майстер. — Цю нитку вкладаю на натягнуті вже інші нитки. Крізь бісеринки протягую голку, фіксую їх на нитках основи і формую інший ряд. Це ніби своєрідне ткання”.
Особлива гордість ветерана — борщівський “язик”, який у давнину носили як доповнення до знаних однойменних сорочок. Часто цю прикрасу робили з тим самим орнаментом, що був вишитий на борщівській сорочці.
Для роботи Сергій Крисак обладнав удома спеціальне місце, де є верстат, потужна настільна лампа, адже для роботи з малими і дрібними бісеринками потрібне добре освітлення, та зручне велике крісло. Один гердан майстер може сплести за два-чотири дні. Донька створила батькові сторінку в соцмережі, де виставляє світлини його виробів. Каже: це заняття — своєрідна арттерапія, що допомагає ветеранові відновити душевний спокій.
