34-річна Анастасія Якименко з міста Гребінка від початку великої війни активно допомагає армії. Майже 15 років волонтерка пересувається у кріслі колісному, але це ніяк не заважає їй проводити благодійні заходи, концерти, аукціони на підтримку ЗСУ.
“Із п’яти років я зростала на сцені — співала, грала на фортепіано, малювала та брала участь у виставках зі своїми роботами. Потім у 2018 році мої картини пішли на благодійність, і вже у розпал великої війни я відправляла їх посольствам на знак вдячності за підтримку нашої країни. Нині мені не до малювання, бракує натхнення через події в Україні, — розповідає Анастасія Якименко. — Моє життя кардинально змінилося у 2011 році. Тоді я навчалась в університеті на фінансиста. І отримала компресійний перелом шийного хребця, після того пересуваюсь у кріслі колісному. Проходила реабілітацію, але вона, на жаль, не дала очікуваного результату. Було дуже важко, адже все життя я була активною, та підтримка друзів і рідних допомогла вистояти.
У період АТО/ООС мене запрошували на благодійні концерти на підтримку бійців, також я активно допомагала зоопритулкам. Коли почалася велика війна, трудилася в IT-компанії, але невдовзі працівників звільнили, бо зменшився попит на послуги. 25 лютого 2022 року мій тато пішов добровольцем на фронт. У жовтні він, перебуваючи на Донеччині, звернувся до мене за допомогою. Тоді я відкрила свій перший збір. Вдалось зібрати понад 200 тисяч на машину для підрозділу батька та придбати інші необхідні речі. До слова, та автівка досі “воює”, хоч і побита через обстріли”.
З того часу, каже співрозмовниця, до неї почали звертатися земляки, в яких рідні та близькі на передовій.
“Наше місто — невелике, мене всі знають, довіряють. За ці понад три роки мені вдалося зібрати для наших захисників приблизно чотири мільйони гривень. Усе завдяки ярмаркам, виступам, зборам у соцмережах, співпраці з освітніми закладами, бізнесом, — продовжує Анастасія. — Що ми тільки не купували! І пікапи, й EcoFlow, тепловізори, медикаменти... Тепер багато запитів на зарядні станції, генератори, прилади нічного бачення. Також передаємо воїнам смаколики. Наприклад, до дня волонтера я розповідала дітям у школі про захисників та наскільки важливо їм допомагати, і учні передали їм “коробки тепла” — солодке, шкарпетки, обереги, серветки, чай, каву, супи швидкого приготування. А днями завантажили для фронту приблизно 400 окопних свічок — подарунок від місцевої школи. У соцмережах проводжу благодійні аукціони, розігруємо номерки, в середньому один вартує 50 гривень. За призи слугує комплект постільної білизни, випічка, вироби ручної роботи тощо”.
Вдячні бійці дарують Анастасії шеврони, прапори. Вона цінує це й зберігає. “Та мені головне, щоб всі воїни були живі й здорові. Якось ми за 55 тисяч гривень придбали земляку тепловізор. Хлопці так його чекали! Але через тиждень був приліт і прилад пошкодило. Ми швидко зібрали гроші й купили новий. Коли земляк був у відпустці, сказав, що наш тепловізор багато життів урятував. Отже, ми недарма поспішали”, — зауважує співрозмовниця.
У вільний час Анастасія займається музикою. А ще планує видати свою першу книжку з дитячими казками й власними ілюстраціями. Та найбільше волонтерка мріє, як і мільйони українців, щоб закінчилася війна й запанував справедливий мир.
