П’ятирічного Святослава раптово почав діймати кашель, біль у горлі, підвищилась температура тіла. Педіатр призначив лікування від вірусної інфекції. Але невдовзі хлопчик почав скаржитись на сильний біль у животі. Стривожені батьки викликали “швидку”.
— Святослав потрапив до нас у стані середньої важкості. В нього розвинувся гострий апендицит із формуванням абсцесу (локального перитоніту). Тобто гній прорвався крізь апендикс, але завдяки сальнику — це структура, яка є “сторожем” черевної порожнини й реагує на запальні процеси, — локалізувався в одній ділянці, — розповідає Олександр Колодій, дитячий хірург Центру дитячої медицини “Охматдит”. — Під час лапароскопічної операції ми видалили апендикс і абсцес.
— Невже вірусна інфекція могла спровокувати апендицит?
— Апендикс — це лімфоїдний орган, тобто частина імунної системи, який може реагувати на будь-які збудники вірусної інфекції, зокрема й на ангіну. На цьому фоні спершу збільшуються лімфовузли, а тоді може розвинутись запальний процес в апендиксі. Окрім того, є теорія, що апендицит може розвинутись на фоні алергічної реакції. Бувало, що до таких наслідків призводили глистні інвазії чи каловий камінь (якщо глисти чи твердий шматочок калу потрапляють в апендикс).
Переважно апендицит розвивається у дітей до шестирічного віку. Тож батькам слід бути уважними до їхніх скарг (підвищення температури тіла, біль у животі, нудота, блювання). Діагностика захворювання проводиться за клінічними симптомами, результатами аналізу крові та сечі, а також — за даними УЗД (розміри апендикса збільшені).
— Чим небезпечний апендицит?
— Внаслідок запального процесу в апендиксі з’являється гній, який може прорватись із середини цього органа. Йдеться про розвиток перитоніту, який може бути локальним (тоді гній скупчується в одній ділянці) або генералізованим (гній розливається по черевній порожнині). У кожному разі йдеться про небезпеку для життя.
До речі, при санації черевної порожнини ми виявили у п’ятирічного Святослава ще декілька патологій.
— Яких?
— Зокрема, пупкову грижу. Тож одразу зашили збільшене пупкове кільце. Крім того, діагностували таку вроджену ваду, як дивертикул Меккеля. Це залишок жовчної протоки, яка під час внутрішньоутробного розвитку бере участь у харчуванні ембріона. Але в деяких новонароджених цей відросток залишається, згодом у ньому може розвинутись запальний процес, це супроводжується схожими симптоми, як і при гострому апендициті. Тому дивертикул Меккеля ще називають “другим апендиксом”. Розвивається така патологія доволі рідко — приблизно в чотирьох відсотків людей. У Святослава дивертикул залишався незміненим (не було запалення), тому ми видалили його під час другої планової операції.
Тоді ж ліквідували виявлену перед тим грижу білої лінії живота. Це вроджена патологія, під час якої посередині живота (від пупка до лона) може вип’ячуватись передочеревинний жир, з якого формується ліпома. З часом вона може збільшуватись у розмірах і завдавати дискомфорту.
Через декілька днів Святослав повернувся додому, він добре почувається, тепер життю дитини ніщо не загрожує.
