Українці завинили надавачам послуг понад 106 мільярдів гривень. Зокрема, за теплову енергію та гарячу воду — 35,2 мільярда, за газ — 32,3 мільярда, за електроенергію — 17,1 мільярда, за холодну воду — 10,2 мільярда гривень. То чи будемо надалі з теплом, газом, водою і світлом?
— На 1 січня 2022 року борги за житлово-комунальні послуги становили 81,4 мільярда гривень, — розповідає Олег Попенко, голова Спілки споживачів комунальних послуг. — Тепер йдеться про 106,6 мільярда. Тобто зростання становить майже 25%. І до повномасштабного вторгнення у нас щороку за опалювальний сезон сума заборгованості за ЖКП могла збільшуватися на 20 — 25 мільярдів гривень. Але тепер ситуація серйозно погіршується. Накопиченню боргів передовсім “сприяла” війна і низька платоспроможність населення.
— Які наслідки це може мати?
● О. Попенко:
— Є загроза, що підприємства зрештою не зможуть надавати послуги. До прикладу, “Полтававодоканал” вже повідомив, що знижує тиск у міській мережі через фінансові труднощі та борги за електроенергію. Це може призвести до перебоїв із водопостачанням. І не лише в Полтаві, а й в інших містах водоканали на межі припинення роботи. Ситуація критична і в теплокомуненерго.
— Асоціація міст України постійно моніторить ситуацію і можемо констатувати, що сьогодні чи не всі підприємства у сфері ЖКГ мають заборгованість перед іншими контрагентами, — додає Олег Гарник, експерт Аналітичного центру Асоціації міст України. — До прикладу, теплоенерго боргують за газ понад 110 мільярдів гривень, водоканали завинили за електроенергію близько 11 мільярдів гривень. Від 2022 року заборонено збільшувати тарифи на послуги з теплопостачання і гарячого водопостачання. Держава мотивує це турботою про споживачів, які через війну перебувають у нелегкому становищі. Тож зафіксовано тариф, який діяв на 24 лютого 2022 року. І підприємства виставляють рахунки за послуги, враховуючи цей тариф. Тим часом у нас змінювалася вартість електричної енергії, паливно-мастильних матеріалів, запчастин до обладнання, зростали зарплати. Тому виникає різниця між зафіксованим тарифом на теплопостачання і тим, який об’єктивно мав би застосовуватися. Цю різницю обіцяли компенсувати коштом держбюджету. Та насправді держава від 2022 року не компенсувала теплопостачальним підприємствам жодної гривні. Лише завдяки підтримці місцевих бюджетів теплопостачальники далі надають послуги і в помешканнях є гаряча вода, а взимку — тепло.
Щодо водоканалів, то нині вони надають свої послуги за таким тарифом, який дає змогу відшкодувати лише 70% вартості наданих послуг. Щоб споживачеві надійшов один кубометр води, витрачається 100 гривень, але споживач платить за цей кубометр лише 70 гривень. Кошти для підтримки роботи водоканалів доводиться виділяти з місцевих бюджетів, бо тарифи на послуги, які надають ці підприємства, не переглядає національний регулятор. Асоціація міст України неодноразово наголошувала на неприпустимості такої ситуації, та на жаль поки вона без змін.
Тим часом в органів місцевого самоврядування поступово забирають ресурси, якими наповнювалися місцеві бюджети. Зокрема, забрали так звані "військовий" і "силовий" ПДФО. Тож бюджети громад тепер щорічно втрачають близько 90 мільярдів гривень. А зараз держава намагається відібрати ще додатково 4% ПДФО. Тому органи місцевого самоврядування не мають можливості належним чином дофінансовувати з місцевого бюджету тепло- і водопостачальні підприємства, які поступово втрачають можливість надавати послуги. Бо замало ресурсів, бракує і фахівців (ніхто не хоче працювати за невелику зарплату, не всіх можуть забронювати), обладнання потребує оновлення, а мережі на деяких ділянках скидаються на сито, яке залатали. Тому АМУ вимагає впровадження низки заходів для стабілізації ситуації в сфері житлово-комунального господарства.
