Свого часу він був переможцем “Караоке на Майдані”, але вже не один рік живе у Лондоні. Завдяки ТікТоку та Ютубу, де його пісні збирають сотні тисяч переглядів, має чималу армію шанувальників. Тож гастролює тепер не тільки у Великій Британії. І дуже часто ці концерти — доброчинні.
— Тиждень тому я повернувся з Нідерландів, де організували благодійний турнір пам’яті одного з бійців, — розповідає Ігор Целип. — Прийшло багато наших людей, тож вдалося зібрати досить гарну суму, яку відправили хлопцям. А до того доводилося виступати в Іспанії, Греції, Італії, Польщі, Естонії та інших країнах. Українці, які живуть за кордоном, звісно ж, не відчувають на собі всього жаху війни. Тут спокійно, тут не бомблять, тут не відключають світло й тепло... Тому потрібно увесь час нагадувати про необхідність підтримувати наших військових.
— Скажіть, у Лондоні ви часто зустрічаєте російськомовних українців?
— Тепер рідше. Навіть якщо вони між собою спілкуються російською, тобто десь у побуті, то, коли приходять на якісь заходи, максимально намагаються говорити українською. Видно, що це дається їм важко, але люди стараються. Коли ж чуєш російську десь на вулиці чи у метро, важко зрозуміти, хто перед тобою — росіянин чи українець. Хоча для мене все ж українець — це той, хто говорить українською.
До речі, під час одного виступу тут, у Лондоні, до мене підійшов якийсь співвітчизник та попросив: “Спой мне на русском такую-то песню”. Я кажу: “Російською не співаю”. А він: “Спой, я тебе заплачу, сколько надо”. Проте це моя принципова позиція, тому я не погодився. Тоді незнайомець влаштував скандал, погрожуючи, що піде скаржитися власникові закладу й мене виженуть з роботи. Однак я все одно не пішов на поступки...
Знаєте, коли я їду в машині чи метро й слухаю Ютуб-м’юзик, за українськими виконавцями іноді підтягує російських. І це — ніби якийсь удар струмом! Я моментально перемикаю. Чесно скажу: їхня мова настільки мені спротивилась, що я не можу того чути. Хоча були часи, коли московські співаки звучали в нас на радіо й це вважалося нормальним. Мало того — на українській естраді було багато російськомовних артистів. Проте війна все змінила.
— I тепер наші співаки та співачки збирають палаци спорту та мають шалені перегляди на Ютубі. Скажімо, ваш хіт “Ти і я” уже зібрав майже 800 тисяч переглядів. Цей факт гріє ваше его?
— Мені справді гріє душу, що ця пісня так сподобалась слухачам. Перед прем’єрою я виставляв її у ТікТок — щоб побачити, “зайде” вона чи ні. “Ти і я” одразу показала дуже гарні результати, тому розумів, що на Ютубі також будуть хороші перегляди. Але щоб настільки, чесно кажучи, я не очікував. (Усміхається). Тепер без цього хіта не проходить жоден мій концерт.
— При створенні пісень ви користуєтеся ШI?
— Я бавився зі штучним інтелектом, пробував щось робити, але суто для себе. Мені цікаво подивитися, що він реально може. Але, щоб використовувати в своїх піснях, то ні. Тим не менше, тепер дійсно з’явилось чимало пісень, створених ШІ. Слід сказати — досить непоганих. Думаю, з часом вони можуть заполонити музичний простір і у співаків виникнуть серйозні проблеми.
— Чи доводилося вам втрачати голос та звертатися до фоніатра?
— Це найбільший мій страх, але, на щастя, Бог милував. Щоправда, досить часто траплялося, що я захрипав перед концертом. Одного разу — це було дуже сильно. Під “плюс” я не співаю, завжди тільки вживу. (Це зовсім інші емоції!). Колеги-вокалісти порадили мені різні варіанти: від таблеток до народних методів. І що ви думаєте — допомогли останні. (Усміхається).
— Кажуть, ваш молодший брат багато років хворіє на ДЦП.
— Так, ще від народження. Коли мама була вагітна, все було чудово, але... На жаль, сталася жахлива помилка лікарів. (Зітхає). Його стан нині важкий. Можна сказати, стабільно важкий. Брат, якому дванадцять років, не говорить, не сидить... Він весь час у мами на руках та потребує опіки й любові. Доглядати його допомагає бабуся. Звісно, для мене це біль. Адже, коли твої рідні страждають, це дуже важко... Частину своїх заробітків з основної роботи — я ж іще викладаю вокал — відправляю батькам на лікування брата.
— Якщо не секрет, якою була найбільша сума, що вам доводилося тримати коли-небудь у руках?
— Це було на одному благодійному вечорі в Лондоні. Тоді вдалося зібрати, по-моєму, 320 тисяч фунтів. Неймовірна сума, так. Проте я її у руках не тримав, звісно... Тоді на акцію прийшло багато відомих англійців. Вони взагалі надзвичайно підтримують Україну та реально вболівають за нас. І, довідавшись при знайомстві, звідки ти (акцент же відчувається), починають щиро розпитувати, як там і що. А головне — чи потрібна якась допомога? У Великій Британії справді дуже тепло ставляться до українців.
