Цей колектив — незвичайний. Принаймні з огляду на те, що його фронтмен має вищу музичну освіту. Не знаю жодної іншої української рок-групи, де б керівник міг похвалитися дипломом консерваторії. Тому, власне, Rock-H відрізняється від інших своєю музикою, п’янкою, мов закарпатське вино, та свіжою, як вітер з полонини.
— Нещодавно пройшов національний відбір на “Євробачення”. Скажіть, у вас ніколи не було бажання поборотися за путівку на конкурс?
— Ми щороку надсилаємо треки організаторам нацвідбору (так було й цього разу), але поки що у лонглист не потрапляли. Проте це нас не зупиняє і, можливо, колись все ж вдасться пройти. Самоцілі потрапити на “Євробачення” у нас немає, але зайвий піар нікому не завадить. (Усміхається). При цьому я розумію, що “Євробачення” — специфічний конкурс, що вимагає певного шаблону чи стандарту, і дуже рідко там перемагають неформатні речі.
Щодо цьогорічного національного відбору — звісно, можна було вибрати кращого виконавця та кращу пісню, але, як то кажуть, уже як є. Знаєте, за всі роки, що Україна бере участь у “Євробаченні”, єдина пісня, що мені подобається, була у Руслани. Це було від душі, по-справжньому й колоритно. А після того вже почали гнатися за форматом і т. д. Та, як би там не було, я стежитиму за перебігом конкурсу в Австрії. — Натрапив у ютубі на ваш новий кліп
— “Білявочка”, знятий високо в горах. Цікаво, що залишилося за кадром?
— Те, як там було зимно. (Сміється). Чесно кажучи, ми не готувалися до такої низької температури, тому довелося терміново утеплюватися. Замість легких костюмів вбрали на себе все, що мали: по троє пар штанів, кофти, сорочки, а зверху ще й гуні. Довго знімати в тих умовах не могли, але нам вдалося, наприклад, зловити захід сонця. І навіть попрацювати з коптером (нині це заборонено, проте нам дозволили), хоч через дуже сильний вітер було надзвичайно важко утримувати його в рівновазі. Що вже казати про те, як ми добиралися на вершину та везли з собою барабанну установку... Одне слово, це був справжній екстрим, але результат вийшов непоганий.
— Нині наше життя — це суцільний екстрим. Знаю, що ви мешкаєте у приватному будинку. Як даєте собі раду з опаленням і світлом?
— Нас рятує пічка мого прадіда, якій приблизно сто років. Проте палимо не дровами, а брикетами, що мають високий ККД і дуже добре обігрівають оселю. А щодо електроенергії, то, коли її вимикають, доводиться пристосовуватися, адже генератора у нас немає. У такій ситуації я займаюсь музикою. Сідаю за рояль і граю. Це своєрідна “медитація”: мозок відпочиває від усіх буденних справ, які можна робити, коли є світло. (Усміхається).
— Мало хто знає, що ви маєте диплом консерваторії та вчилися у наших класиків...
— Так, спочатку — у Мирослава Скорика, а потім — у Євгена Станковича. Перший не те, щоб заборонив, але не вітав мого бажання братися за великі форми. Я ж уже на першому курсі хотів писати симфонію. (Усміхається). І лише, коли перевівся з Львівської до Київської консерваторії, повернувся до своїх задумів і робив те, що мені до душі. Євген Станкович давав цілковиту свободу. Тож уже на четвертому курсі я написав дві симфонії та вступив до Спілки композиторів. Тоді я був наймолодшим її членом.
— Чи дивували вас коли-небудь фани? Подарунками або вчинками...
— Дарували нам багато й різного. Наприклад, керамічні вироби. (Усміхається). А вчинки... Одна з найвірніших фанаток Rock-H зробила татуювання зі словами нашої пісні. Набила просто на руці куплет із “Фраєрочки”. Це було справді несподівано. До слова, потім у нас зав’язалась співпраця з тією дівчиною. У неї чоловік був “азовцем” і загинув на війні. Тож, коли ми робили кліп “Таткова любов”, запросили її з сином до участі у зйомках.
— Узимку ваша творча активність зростає чи навпаки?
— Зазвичай найкращий період для творчості — весна. Тому що авітаміноз ще ніхто не відміняв. (Сміється). Можна сказати точно, що взимку працюється не так активно, як навесні. Проте, коли з’явиться те, що називається “хіт”, передбачити неможливо. Це не залежить ні від пори року, ні від інтенсивності праці. Можна створити десять пісень, жодна з яких не стане популярною, а можна за той самий час — одну, але вона стане супершлягером. Тут багато залежить від випадку.
— Вікторе, багато хто їде на Закарпаття, щоб погасати засніженими трасами. А ви — любитель лиж?
— Так, це моя історія. Щоправда, в останні роки зими в нас були досить теплі, тому нагода випадала відносно рідко. Проте свого часу я дуже часто катався на лижах. Вмію це доволі добре. Не знаю, як тепер, але, думаю, це так само, як з велосипедом: людина, яка один раз навчилася їздити, ніколи вже не забуде. (Сміється). Цієї зими снігу багато, але я ще не відкривав сезон. Проте неодмінно зроблю це найближчим часом.
