Шанувальники кіно знають його за комедією “Скажене весілля — 3”, театрали — за виставою “Конотопська відьма”. З останньою В’ячеслав Хостікоєв часто гастролює. Як в Україні, так і за кордоном.
— Нещодавно ми повернулися з благодійного туру, — каже провідний актор Національного драмтеатру імені І. Франка. — Побували у восьми країнах, дванадцяти містах, де дали шістнадцять вистав підряд. Звісно, це було виснажливо й непросто (тим паче, що я травмував ногу), але... Усе заради однієї мети — зібрати кошти на допомогу ЗСУ. Цього разу привезли понад 4 мільйони 700 тисяч гривень. Незабаром буде оприлюднено звіт, що на ці гроші ми придбали.
— Кажуть, на виставу в Лондоні завітав і посол України, який вручив вам подяки?
— Це було доволі несподівано. Роблячи добрі справи, ми не чекаємо на якісь нагороди, а тут — такий сюрприз. Ще й із рук пана Залужного! Він, до речі, не вперше дивився “Конотопську відьму”. Потім, на зустрічі, сказав мені декілька гарних слів: мовляв, те, що ви прекрасний актор, я знав, але ви ще й чудовий акробат. (Усміхається). Річ у тім, що після кожної вистави я проводжу аукціони. Лоти — від фото з акторами до трюку “колесо” у моєму виконанні. Навіть таким чином збираємо донати.
— А що у вас тепер з кіно: нові проєкти цьогоріч з’являться?
— Я не відповідатиму на ваше питання прямолінійно. Скажу лише, що тепер змінив свій імідж. Схуднув зі 116 кілограмів (таким знімався у “Скаженому весіллі — 3”) до 82-х. Тож сьогодні маю непоганий вигляд (усміхається) і не збираюсь на тому зупинятися. Звісно, після таких змін хочеться спробувати себе в інших ролях та повернутися на екрани. Тим більше, що нині у нас роблять хороші і фільми, і серіали. Щоправда, аби привернути до них увагу, треба буквально кричати: подивіться, подивіться, подивіться!
— Тімоті Шаламе знову заговорив вашим голосом у фільмі “Марті Супрім. Геній комбінацій”. Чи легко цього разу вам дався дубляж?
— О-о-о, це була одна з найскладніших і найскрупульозніших робіт. Через деякі проблеми з перекладом довелося виконувати подвійну роботу. І на це пішло чимало часу. Для порівняння: якщо у “Дюні” було приблизно 300 дубляжних кілець, то у “Марті Супрімі” — 1300! Проте у нас панувала дуже приємна, спокійна, робоча атмосфера, в якій вдалося досягти бажаного результату. Одне слово, все зробили дуже класно. — Через декілька місяців у вас ювілей
— 30 років. Для вас це якийсь водорозділ чи просто дата?
— Мені дуже приємно, що ви за цим стежите. Та, якщо чесно, я ще не думав про майбутній ювілей. Не кажучи вже про те, як його зустріти. (Після паузи додає). Звісно, той день треба буде розділити передусім з батьками, а там уже видно буде, що ще зробити. Може, якийсь збір організувати: типу хочете привітати — донатьте на ЗСУ... Чи почуваюсь я на 30 років? Напевно, ні. Чи змінився я за цей час? Звичайно, що так!
— У новий відтинок життя ви увійдете холостяком чи все ж таки відбудеться ваш похід у РАЦС з актрисою Анастасією Рулою?
— Ми з Настею разом понад десять років (якщо бути точним, тринадцятий). Я її кохаю, називаю дружиною, а вона мене — чоловіком. Не бачу необхідності доводити комусь, що ми в офіційних стосунках. Це — якісь мої справи, ніби інтимні. Зрештою, наступним кроком бачу не одруження, а народження дитини. Інша річ, що не хочеться, аби це відбувалося під час війни. Виїжджати ж кудись за кордон ні я, ні Настя не маємо бажання. Тому краще не поспішати й показати дитині країну, що перемогла. Я в це свято вірю і роблю все для того, щоб так сталося.
— Обстріли Києва стають дедалі інтенсивнішими. Біля вашої квартири щось “прилітало” чи Бог милував?
— Так, долітали різні осколки й уламки. Що тут можна сказати: звичайно, це страшно, звичайно, це жахливо, й ніхто в здоровому глузді не вибрав би життя у місті, котре чи не щодня атакують 300 — 500 дронів та ракет, серед яких — балістичні. Але, якщо це твій дім, тут усі твої, то ти залишаєшся. Інша річ, що ніхто не застрахований: сьогодні прилетіло десь “там”, а завтра — біля тебе або взагалі в тебе. Тому кожен має свій регламент, що треба робити, коли лунає повітряна тривога.
Хтось дотримується правила двох стін, хтось спускається у підвал, хтось не робить ні того, ні того. Скажімо, над нами живе мій хороший друг — Олексій Мочанов (автогонщик і телеведучий. — Авт.). Іноді я по-хорошому дивуюсь його безстрашності. Якщо інші люди вибігають, то він залишається у своїй квартирі. Я навіть думаю, що стоїть біля вікна та дивиться на все, що там відбувається... А загалом, мені дуже пощастило з сусідами. Я знаю, що в скрутну хвилину до мене прийдуть на допомогу. Обов’язково!
