Костянтин боронив рідну країну ще як учасник АТО. Був старшим водієм санітарної роти — нерідко вивозив під обстрілами з поля бою поранених. У березні 2022 року зв’язок із захисником обірвався...
“Костянтин виріс у селі Висока Гребля на Вінниччині. У родині було десятеро дітей, матері рано не стало, тому про велику сім’ю дбав батько, — розповідає цивільна дружина воїна Катерина Коновалова. — Ми познайомилися у 2010 році в охоронній фірмі, де обоє працювали. За плечима чоловіка вже був шлюб, але після розлучення він не забував про доньку, завжди про неї дбав. Коли ми стали жити разом, то переїхали у Літинський район, звідки я родом. Чоловік влаштувався на місцеве підприємство. Невдовзі народилась наша спільна донечка Поліна, якій нині 14. Як почалася АТО, чоловік рвався до війська. Часто казав: якщо окупантів там, на Сході, не зупинимо, вони підуть далі. Спершу я його спиняла, бо ж дитина була маленька. Але він все одне зробив так, як вирішив. Тому молилась і підтримувала. У 2016-му Костянтин пройшов навчання, а на початку 2017 року приєднався до 8-ї аеромобільної бригади. Спершу був водієм-санітаром. Потім чоловікові дали звання старшого солдата й призначили старшим водієм. Він не раз ризикував життям, рятуючи поранених побратимів, а також — цивільних у зоні бойових дій”.
Повномасштабне вторгнення застало Костянтина Коновалова на Донеччині. Дружина згадує — востаннє чула його голос 3 березня 2022-го.
“Чоловік наче щось відчував, бо подзвонив тоді багатьом нашим друзям, кумам, — зауважує співрозмовниця. — А вже за два дні перестав виходити на зв’язок. Кинулася його шукати, допомагав у цьому рідний брат Костянтина, кадровий військовий. Ми дізнались, що 3 березня біля населеного пункту Златоустівка Волноваського району росіяни розбили дві евакуаційні машини. Десь через місяць знайшли у ворожих пабліках фото з місця трагедії. На одному з полеглих військових побачили такий самий ланцюжок, як у Костянтина. Але обличчя того воїна не було видно. Тому жевріла надія, що то не він. Я шукала чоловіка де тільки могла, писала в різні інстанції. Так тривало майже два роки... На початку 2024-го нам зателефонувала слідча з Києва і попросила повторно здати зразки для аналізу ДНК. А ще через три місяці повідомили, що є збіг”.
Старшого солдата Костянтина Коновалова поховали 12 липня в рідному селі. Посмертно 37-літнього воїна нагородили орденом “За мужність” III ступеня. У лютому минулого року помер його тато, тепер він спочиває коло сина.
“Роки минають, але біль втрати не вщухає. Поліна дуже сумує за батьком. Вона, до речі, схожа на Костю не тільки ззовні, а й характером. У будинку ми облаштували невеликий куточок пам’яті. Щодня дякую чоловікові за чудові роки спільного життя, турботу, за нашу доньку...” — зі сльозами на очах каже дружина.
