Хоч Роман і не мав військового досвіду, але восени 2022-го добровільно став на захист рідної країни. Воював у найгарячіших точках на Донеччині й Харківщині. Мріяв приїхати додому в грудні цього року, щоб привітати свого сина з уродинами. Але доля розпорядилася інакше.
“Роман родом із Буковини. Закінчив технічне училище, отримав спеціальність тракториста-комбайнера. В 2011 році влаштувався на агрофірму в місті Соледар, що на Донеччині. Там ми й познайомилися. У мене було дві доньки від попереднього шлюбу, але вони відразу ж знайшли спільну мову з Романом. Згодом я народила нашого спільного сина Єгора, якому нині 7 років, — розповідає дружина воїна Дар’я Яницька. — Ми купили дім, тримали господарство, помаленьку обживались. Та через рік почалася велика війна. Я з сином переїхала на Вінниччину до батьків мого зятя. Агрофірму, де працював чоловік, релокували на Дніпропетровщину. Тож певний час він трудився там. У жовтні 2022-го Роман сказав, що йде до військкомату, що хоче бути корисним державі. Хоч строкової служби свого часу не проходив через проблеми зі здоров’ям”.
Після навчання Роман Петращук став до лав 2-го Харківського прикордонного загону. Отримав від побратимів позивний “Батя”, бо був людяним, мудрим, вмів підтримати кожного у скрутну хвилину. Виконував бойові завдання на Харківщині. “Чоловік захищав Вовчанськ, Лозову, Ізюм. А восени 2023-го їх перекинули на Донецький напрямок. Його підрозділ тримав позиції у Часовому Яру, Костянтинівці, Кліщіївці. Там йшли дуже важкі бої, — провадить далі дружина. — Я весь час молилася за чоловіка. І, певно, ті молитви його берегли. Якось Роман ішов, і в кількох десятках сантиметрах від нього пролетіла протитанкова керована ракета. На щастя, не зачепила.
Влітку минулого року коханого перевели до 4-го прикордонного загону підрозділу “Рій”, де він служив штурмовиком. Згодом командир призначив його старшиною. Роман не лише виконував бойові завдання, а й евакуйовував поранених побратимів. Востаннє чоловік був удома в червні цього року, відсвяткував у родинному колі своє 44-річчя. Планував, що приїде у відпустку 2 грудня, на день народження сина, але...”
Мужній прикордонник загинув 6 вересня поблизу села Гур’їв, що на Харківщині.
“Чоловік із побратимами їхав в евакуаційній машині до позицій, щоб забрати поранених, — зауважує Дар’я. — У прикордонній службі мені повідомили, що пікап, у якому він був, підірвався на міні. Романові відірвало ноги, він втратив багато крові... Але згодом один із воїнів розповів, що, скоріш за все, то був дрон-“ждун”, який чекав у засідці й ударив по кузову авто. Хоч бійці мали броньовану машину, але обрали пікап, щоб швидше вивезти з поля бою поранених хлопців”.
В останню дорогу 44-річного старшого солдата Романа Петращука провели в Жмеринці. Родина створила петицію з проханням присвоїти воїну звання “Герой України”.
