Богдан Левусь із позивним “Кулома” був бійцем 12-ї бригади оперативного призначення “Азов” Нацгвардії.
“Син свідомо обрав “Азов”, адже ще до повномасштабного вторгнення мав чимало друзів-“азовців”, — розповідає батько воїна Дмитро Левусь. — У 2022 році Богдан пікетував офіс Міжнародного комітету Червоного Хреста в Києві, вимагаючи, щоб стосовно військовополонених “азовців” дотримувалися міжнародного права. Для цього сам виготовив листівки, спілкувався з представниками комітету. Домагався звільнення бранців з російської неволі”.
За словами батька, Богдан був дуже творчим. Захоплювався фотографією, вів телеграм-канал про сучасну українську музику, писав вірші.
“Саме з постів у соцмережі я зрозумів, що син збирається до війська, — пригадує Дмитро Левусь. — На початку лютого 2025 року, Богдан, ще не маючи 25 років, приєднався до “Азову”. Тоді ще навіть не діяв Контракт 18 — 24. Але якби він навіть і був, то син його б не підписав. Адже думав не про гроші, а про захист країни”.
Богдан Левусь навчався у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, а військову кафедру відвідував у Національному університеті оборони України. “Та лейтенантське звання син не отримав, — зауважує батько. — Він знав: щоб потрапити на обрану вакансію в “Азові”, достатньо бути й рядовим”.
Пройшовши базову загальновійськову підготовку, з червня 2025-го Богдан став пілотом “мавіка”, а згодом — командиром екіпажу. Воював на Торецькому напрямку, на Клебан Бику, у Покровському районі, де не раз доводилося потрапляти під удари ворожих КАБів. Богдан мав хист навчати бійців, котрі закінчили базову загальновійськову підготовку управлінню дронами.
“У Богдана були проблеми зі здоров’ям — боліли коліна, спина, — провадить далі Дмитро Левусь. — Тож він час до часу приїжджав на лікування. Востаннє бачився з рідними в березні цього року — на бабусин день народження”.
Батько каже, що син не випадково обрав позивний “Кулома”. “Я по материнський лінії частково ерзянин (фіно- угорський народ, що проживає на Поволжі. — Авт.). Богдан знав, що в Росії цей народ фактично знищений, — зауважує пан Дмитро. — Ще у віці вісім років він брав участь у конкурсі національних меншин, який проводила КМДА, і читав “Заповіт” Шевченка ерзянською мовою. “Кулома” з ерзянської означає смерть. Син навіть набив собі таке тату на пальці у 19 років, коли грав у музичному гурті”.
“Обираючи позивний, Богдан мав на увазі, що він буде смертю для загарбників, — додає Олександр Болькін, ветеран російсько-української війни, старійшина народу ерзя. — Він був дуже світлою людиною, добрим сином і вірним другом. Таким його й пам’ятатимемо”.
Богдан Левусь загинув на Великдень, 12 квітня цього року, коли росіяни обіцяли так зване перемир’я. Похоронили бійця 21 квітня на Національному меморіальному військовому кладовищі. Саме того дня у його батька був день народження... Дмитро Левусь каже, що на козацькому хресті на могилі сина викарбують один із його віршів.
