Він народився і виріс у селищі Млинів, що на Рівненщині. З дитинства займався рукопашним боєм, закінчив музичну школу по класу акордеон, ще й опанував гру на гітарі. Оскільки любив математику, вивчився у технікумі на бухгалтера, тоді пройшов строкову службу. Аби забезпечити дружину й сина, деякий час їздив на заробітки — працював у будівельній сфері. Та сімейне життя не склалось.
“Олег змалку захоплювався військовою справою. У 2014 році став на захист країни й протягом року воював у складі 80-ї бригади”, — каже молодша сестра захисника Інна Губиш.
“Попри невисокий зріст (166 см), син став десантником, брав участь у боях на Луганщині, — додає мати воїна Неля Невада. — Потім підписав контракт на три роки й продовжив боронити схід України у складі 14-ї ОМБр. Через прізвище побратими дали йому позивний “Штат” (як штат Невада). Син був командиром САУ (самохідна артилерійська установка), неодноразово зазнавав контузій”. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Начальника
Генштабу "За взірцевість у військовій службі".
Демобілізувавшись з війська, Олег Невада вирішив продовжити службу в правоохоронних органах. Спершу був кінологом у Рівненському кінологічному центрі, а згодом — поліцейським з логістики в рідному селищі. “Та в душі брат був воїном. Тож 22 лютого 2023 року приєднався до новоствореної Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”, — провадить сестра. — Став штурмовиком і парамедиком”. Дістав позивний "Америка".
“Про війну син майже не розказував, беріг нас, — зауважує пані Неля. — Влітку 2024-го зазнав осколкових поранень ніг, про це також не розповів, я лише бачила сліди від ран. А після лікування повернувся до своїх хлопців”.
Торік 20 лютого Олег востаннє розмовляв із рідними. “Зв’язку майже не було, але йому вдалось привітати мене з днем народження”, — зітхає мати. “Брат до всього ставився з позитивом, — запевняє Інна Губиш. — І хоч сказав мені тоді, що вони йдуть туди, звідки не повертаються, при тім зазначив: “Ти ж знаєш, ми прорвемось”. Він часто так казав, коли бачив сльози в моїх очах”. Та через декілька днів рідним принесли сповіщення, що Олег зник безвісти під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку. Сестра здала зразок ДНК. Згодом побратимам вдалось евакуювати тіло воїна з поля бою.
20 березня минулого року старшого сержанта поліції з почестями провели в останню дорогу в рідному селищі. “На похованні було дуже багато побратимів, — пригадує Неля Невада. — Вони й недавно приїжджали — на річницю загибелі сина. Розказували, що багатьом він врятував життя — надавав допомогу пораненим, витягував під обстрілами в найгарячіших точках. Так було і 22 лютого. Але близько дев’ятої ранку поряд впав і вибухнув дрон-камікадзе. Олег отримав множинні поранення усього тіла. Побратими намагались його врятувати, та в 11-й ранку серце сина зупинилось”. Посмертно 39-річного Олега Неваду нагородили орденом “За мужність” III ступеня і нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ “Комбатантський хрест”.
“Олег любив сина Ярослава, завжди думав про нього. Але колишня дружина була проти їхнього спілкування. Тож по-батьківськи приділяв увагу двом моїм синам, — зауважує сестра воїна. — А якось приїхав на лікування, бо через надмірні навантаження мав проблеми з колінами. Тоді й поділився, що зустрічається з жінкою, яка сама виховує діток. Планував освідчитись їй, вибирав каблучку”. Запевнив рідних: “Це мій останній вихід. Повернусь до Пасхи, одружусь, куплю будиночок”. “Він мріяв створити сім’ю. Але доля розпорядилася інакше”, — зітхає мати.
