Жінка певна, що саме улюблене заняття додає їй наснаги і продовжує життя.
“Мама — із роду українських козаків, яких російська імператриця переселила на Волгу, — каже Ірина Сопрунова, донька ювілярки. — Народилася вона в селі Підгірному (лежить у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин. — Авт.)”. За словами співрозмовниці, на Поволжі жилося нелегко. У 1936 — 1937 роках майже вся родина Сопрунових вимерла від голоду. Десятилітня Ганна зі сестрою вижили, бо батьки переїхали з ними в Саратов.
● У балетному училищі. 1940 рік.
Невдовзі дівчина почала навчатися у балетній школі. Коли закінчила її, розіслала листи в київську, львівську, одеську опери, щоб її працевлаштували. Бо завжди мріяла про Україну. Зрештою 19-річній дівчині надійшло запрошення з міста Лева.
“15 травня 1945-го мама приїхала до Львова, — зауважує Ірина Сопрунова. — Відтоді й до 1965 року працювала балериною в оперному театрі. Рівно 20 років на сцені.
● У ролі Пастушки в опері "Пікова дама".
Завершивши балетну кар’єру, викладала хореографію у відділенні спортивної гімнастики Школи вищої спортивної майстерності й паралельно — для спортивних гімнастів у ФСТ “Трудові резерви”. Із 1993 року викладала хореографію в секції художньої гімнастики спортивної школи “Динамо”. Згодом — у клубі художньої гімнастики “Ніка”. Мама працювала до 95 років. Аж коли почалася пандемія ковіду, полишила улюблену справу”.
Зі своїм чоловіком Ганна Сопрунова познайомилася на роботі. “Батько пропрацював в оркестрі 50 років, грав на литаврах, — розповідає співрозмовниця. — Я ж народилася у 1951-му. У той час не було тривалої декретної відпустки, лише три місяці. То мама залишала мене у візку в гримерній кімнаті, а сама бігла на сцену. Я, можна сказати, виросла в театрі”.
Ганна Сопрунова завершила балетну кар’єру у 39 років і віднайшла себе у викладанні. “Мама завжди знаходила спільну мову зі своїми ученицями, ніколи не кричала на них, — згадує донька. — Серед її вихованок, зокрема, Анжеліка Савраюк, італійська гімнастка українського походження, олімпійська медалістка. А також — Христина Погранична, фіналістка Олімпійських ігор у Токіо — 2020. Мамині учениці нині працюють по всьому світу. І в Туреччині, і в Австрії, і в Швейцарії, у США, в ОАЕ. Іноді телефонують або приходять, показують відео тренувань і консультуються. У день народження і ще майже цілий тиждень опісля маму відвідували й вітали спортсменки, яких вона навчала і з якими працювала”.
● З Христиною Пограничною, фіналісткою Олімпійських ігор в Токіо-2020 і срібною призеркою Юнацьких олімпійських ігор в Буенос-Айресі.
У родині поважної ювілярки не було довгожителів. Але батько прожив до 80 років, мати — до 82-х, а сестра до 87 літ, що теж немало. Коли сторічну Ганну Гаврилівну питають, що слід робити, аби довго жити, вона впевнено відповідає: “Працювати, працювати і ще раз працювати. Увесь час перебувати в русі”.
“Мама завжди поспішала, хотіла все встигнути, — каже Ірина Сопрунова. — Навіть після 90 років по чотири-п’ять годин була на ногах. Ще рік тому могла і посуд помити, і щось приготувати. Та вік уже дається взнаки — руки не слухаються, ноги — теж, вдома ходить із ходунками. Але тільки-но потеплішає, обов’язково підемо гуляти. Мешкаємо біля оперного театру. Любимо там посидіти на лавочці, коли гарна погода”.
● З донькою Іриною Сопруновою.
Єдиний онук пані Ганни вже 30 років живе за кордоном. І 18-літня правнучка — також. Від часу пандемії ковіду вони не бачилися. Спілкуються лише онлайн. “Мама мріє, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Бо дуже хоче їх обійняти”, — каже насамкінець донька довгожительки.
