Коли коханий загинув, світ для Юлії Оверчук наче зупинився. Та з часом вона вирішила, що не має права опускати руки. І вирішила зберегти пам’ять про свого чоловіка в особливий спосіб...
“Матвій виріс у селі Мирославка Волинської області. Після школи вивчився на інженера-будівельника у Національному університеті водного господарства та природокористування, відтак працював за фахом на одному з підприємств, — розповідає дружина Юлія Оверчук. — Ми познайомились у 2019-му через спільних друзів. Матвій підкорив моє серце своїм розумом, турботою. Він міг знайти спільну мову будь з ким. Через рік коханий освідчився і ми побрались. Мешкали й працювали в столиці. У січні 2022 року народився наш синочок Мирон. Чоловік так радів первістку: купав його, пеленав, вкладав спати. Він був найкращим татом і чоловіком, моєю опорою, моїми крилами... Як, мабуть, і кожна молода родина, ми мали багато планів, мрій. Та все зруйнувала війна”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, сину подружжя був місяць і чотири дні. Тому Матвій відвіз його з дружиною до батьків на Волинь. А сам подався у військкомат. “Але чоловіка відправили додому й сказали чекати повістки. У березні він її отримав. Звісно, я дуже переживала. Але коханий сказав, що не можна стояти осторонь, коли рідна країна в біді. Матвій був справжнім патріотом, — провадить далі співрозмовниця. — Чоловік служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, мав позивний “Овер”. Пройшовши навчання на полігоні, разом із побратимами вирушив на Донеччину. Спершу вони воювали у Сіверську, а тоді під Лисичанськом”.
Старший солдат Матвій Оверчук загинув 22 червня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Він збив російський літак із переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) “Ігла”. Та за мить по його позиції прилетіла ракета. Воїнові було лише 26 років.
“Зранку того дня ми ще спілкувались, ніщо не віщувало біди. А вже через декілька годин Матвія не стало, — згадує Юлія. — Коли мені це повідомили, я відмовлялася вірити. Плакала й кричала, але в глибині душі чекала, що ось-ось задзвонить телефон, і мені скажуть, що це помилка... Поховали Матвія у рідному селі. Але правду кажуть, що біда не ходить одна. Через декілька тижнів на війні поліг чоловік моєї рідної сестри Анни”.
Через рік після важкої втрати Юлія Оверчук заснувала в Луцьку бренд одягу (MOver) на честь полеглого чоловіка. “М — перша буква імені, Овер — його позивний, — зауважує дружина. — Коли бачу, що люди носять мої речі, щиро радію. Вірю, що і Матвій пишається мною з небес”.
