Надії Грицак із села Буща — 92 роки. Попри це, бабуся не сидить склавши руки і вже сплела близько трьох сотень пар теплих шкарпеток для воїнів.
“На вік Надії Федорівни випало чимало випробувань. Досі пам’ятає, як під час Другої світової, коли була ще малою, виживала у землянці посеред лісу. Викопали її тато з братом. Тоді німці відступали й забирали у людей все. То маленька Надія з братами та сестрами ставали на коліна й молились, щоб їх до Німеччини не повезли. У повоєнні роки дівчина навчилась в’язати спицями. Її родина вирощувала коноплі, тримала овець, щоб мати пряжу. Згодом в’язала для сина і дочки, трудилась у колгоспі, у ланці. Чоловік помер давно, — розповідає керівниця волонтерського фонду Інна Яцина. — Нині пані Надія живе з донькою, виплекала шістьох онуків (тепер лишилося п’ятеро) і одинадцятьох правнуків. Син пані Надії Віктор був учасником АТО. У перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на війну. Відважно воював, нерідко розповідав, як важко втрачати побратимів. Одного дня вирушив у розташування частини, а за кілька днів звідти прийшла страшна звістка, що серце 59-річного бійця не витримало. Він хотів, щоби його синові не довелося воювати. Але восени 2024-го внука Надії Федорівни — Олександра — мобілізували. Служив стрільцем, помічником гранатометника. 28 грудня минулого року, опинившись в оточенні, разом із побратимами мужньо утримував позиції на Харківському напрямку. Але, на жаль, загинув. Посмертно 38-річного бійця нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня”.
Надія Грицак важко пережила подвійну втрату. Але не здалася. Вже три роки жінка плете шкарпетки для захисників. Таку роботу їй запропонували бущанські волонтери, щоб трохи відвернула думки від горя.
“Коли я вперше побачила Надію Федорівну, хотілось плакати. Бо їй 92 роки, вона пересувається на двох палицях — і ще працює. Правду кажучи, нині важко знайти значно молодших людей, аби залучити до волонтерства. А тут жінка поважного віку як не шкарпетки в’яже, то нарізає стрічки для маскувальних сіток, — додає співрозмовниця. — Днями передала нам 27 пар власноруч сплетених шкарпеток для воїнів зі словами: “Нехай гріються діточки. Я ще сплету”. Тільки за цей рік бабуся зв’язала сто пар шкарпеток. Матеріалами їй допомагають волонтери. Жінка каже, що не знає, чому Бог дав їй такий довгий вік. Може, щоб ще могла людям допомагати. Бійці раз у раз дякують Надії Федорівні за шкарпетки. Бо вони теплі, якісні, а головне — зв’язані з великою любов’ю.
До речі, у нашій громаді є ще один волонтер поважного віку — 95-річний Йосип Мельник. Свого часу він п’ять років провів у сталінських таборах. Тепер допомагає ЗСУ як може, зокрема донатить. А днями приніс сушених яблук для хлопців на передовій”.
