Матеріали надають місцеві швейні підприємства та благодійники. Готові вироби жінки відправляють поштою або передають через волонтерів. На знак вдячності воїни надсилають невтомній команді прапори з підписами.
“З перших днів повномасштабної війни допомагаємо захисникам. Із нашої громади боронять країну кілька сотень чоловіків. А що постійно від них надходять запити, то організували центр “Оберіг”. Я — перукарка із 30-річним стажем, але завжди любила шити. Тому знову сіла за швейну машинку. Доєднались односельчанки. Нині у нашій команді десять осіб, — розповідає керівниця центру Світлана Дерен. — Шиємо безкаркасні ноші, каремати, нашоломники для касок та спідню білизну для захисників. Усе для них — безоплатно. Колись у приміщенні, де працюємо, містилася газова служба. Але підприємство ліквідували, і власник надав його нам у користування. Працюємо щодня від 9-ї до 15-ї години”.
За словами волонтерки, всі зразки та лекала команда центру розробляла самотужки й постійно вдосконалювала вироби, зважаючи на відгуки воїнів.
“На пошиття двох безкаркасних нош йде день. Ось недавно відправила чергову партію на Харківщину. Це дуже копітка і непроста робота, адже виготовляємо їх з цупкої тканини, з якою важко працювати. Багато стропів, потрібне спеціальне обладнання, голки, які можуть прошити матеріал, — додає Світлана Дерен. — Наші машинки не пристосовані до такої роботи, тому часто ламаються. Але нічого, рук не опускаємо. Наші каремати теж дуже якісні та зручні, знизу вони із плащівки, а зверху — з вовняної тканини. Ідеальні для захисту від холоду й вологи”.
Співрозмовниця зауважує: один рулон тканини коштує в середньому п’ять-шість тисяч гривень. “Тож доводиться просити про допомогу небайдужих. І вони — відгукуються, — каже волонтерка. — Передають тканини з Одеси, Хмельницького, Тернополя. Якось одна жіночка надіслала нам багато ситцю, то пошили з нього бійцям спідню білизну. Із залишків тканини зазвичай виготовляємо килимки й подушки для захисників. Із матеріалами допомагають Вінницька швейна фабрика, керівництво кар’єру у Могилеві-Подільському та інші. Кожен волонтер нашого центру має неабияку мотивацію працювати. Бо, наприклад, у 81-річної Віри Синюкової на передовій онук. Вона щодня з нами: то щось розкроює, то шиє. От зараз завершила партію нашоломників для касок. У Раїси Яновської син загинув на передовій, нині вона плете маскувальні сітки, щоб захистити і бійців, і техніку від ворожих дронів. Часом працюємо понаднормово, сили не шкодуємо, бо мріємо про одне — нашу перемогу”.
