Разом із родиною педагог створив музей музичних інструментів “Камертон”. У колекції — понад 200 експонатів з усього світу: від духових, струнних і ударних до клавішних інструментів.
“У нашій родині багато музикантів. Батько свого часу керував сільським оркестром, церковним хором диригував. Та й мої брати — вправні музики. Тому зібралось чимало традиційних інструментів удома. Інші купували власним коштом на “блошиних” ринках, деякі “підганяли” друзі, меценати, знаючи про моє захоплення, — розповідає засновник музею, вчитель музики Петро Катола. — Коли бував за кордоном, то бачив, що при школах часто є класи, де зібрані музичні інструменти. Й учні мають змогу не лише ознайомитися з ними, а й зіграти на них. Мені хотілось, щоби і в нас було схоже. Тому вирішив, що головною родзинкою музею буде ще й інтерактивність. Тобто кожен відвідувач може спробувати зіграти на тому чи іншому інструменті. Поступово створювалася колекція, якій було затісно в квартирі. Приміщення для збірні знайшли в селі, де колись була стара колгоспна контора. Спершу кликали до себе на екскурсії шкільні колективи, діти та вчителі не стримували захоплення. Потім стали приїжджати до нас студенти музичних коледжів, які, як з’ясувалось, під час вивчення такого предмета, як інструментознавство, більшість екземплярів бачать лише на картинці. Далі спрацювало “сарафанне радіо”, тож нині до нас їдуть усі охочі. Бо як не крути — без музики ніяк. Вона оточує нас повсюди”.
У колекції родини Катол — понад 200 інструментів з усього світу. Є тут і гуцульська трембіта, дримба, і індійська ситара, фінський кантеле, турецька баглама, африканська калімба з глиняним барабаном уду... Майже всі — робочі.
“Жартую, що маю інструменти з усіх континентів, крім Антарктиди, — каже співрозмовник. — У музеї — дві зали. В одній зібрані духові, струнні та ударні інструменти, в іншій — клавішні. Наприклад, є у нас клавесин — чеський рояль, якому понад 150 років. На Тернопільщині таких залишилося два. Маємо і терменвокс — електронний музичний інструмент, на якому можна грати... не торкаючись його (виконавець керує висотою та гучністю звуку, рухаючи руками в електромагнітному полі поблизу антен інструмента. — Авт.), і калімбу — африканський рояль. Останній виготовлений з величезного кокоса, його ще називають ручне піаніно.
Якось до музею завітала відвідувачка й розповіла цікаву історію. Начебто здавна в наших краях старші музиканти, які грали на різних оказіях, передавали у спадок молодшим скрипку. Одного разу власник скрипки раптово помер і не встиг її передати спадкоємцю. За декілька місяців дочка покійного відкрила коробку з інструментом, а він буквально розсипався, хоча, коли власник жив, був у дуже гарному стані. Містика. Наче скрипка не могла пережити тугу за своїм маестро. Жінка принесла інструмент нам, його відреставрували, але звук уже не той. А ось днями почесна консулка Республіки Сенегал в Україні Ірина Іващук подарувала нашому музею кору — щипковий інструмент із 21 струною, поширений у Західній Африці. За будовою та звучанням він близький до лютні та арфи.
Часто чую про те, що зараз війна і людям не до музики. На Тернопільщині багато внутрішньо переміщених осіб. І коли запрошую їх до музею, спершу бачу нерозуміння. Мовляв, окупанти забрали у нас все, тож точно не до мелодій. Але, відвідавши наш унікальний інтерактивний простір, вони змінюють свою думку. Кажуть, що змогли відпочити тут душею і хоч на мить забути про свої проблеми. Бо музика справді лікує”.
