Під час ходи вдалося зібрати 2,5 мільйона гривень на потреби однієї з бригад.
Один із учасників марафону — Максим Кушнір. Він родом з Тернополя, останні 20 років проживає із сім’єю на Буковині. “З 2017-го до 2020 року я брав участь у боях за Луганщину. Був оператором-навідником танка, отримав від побратимів жартівливий позивний “Сліпий”, — розповідає Максим.
У перший день повномасштабного вторгнення знову став на захист країни й у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади воював на Київщині, Харківщині, Сумщині. Зрештою потрапив на той же Луганський напрямок”. Воїн зазнав численних контузій, пройшов лікування, а тоді служив у батальйоні ППО. Цьогоріч у червні отримав групу інвалідності та був звільнений зі служби.
“Під час марафону в мене народився другий внук Матвій, а Тимофію вже чотири рочки, — радо ділиться 45-літній ветеран. — Загалом у ході брали участь приблизно 20 учасників, переважно ветерани війни, троє після ампутацій — на протезах. Також на шляху до нас приєднувалися жителі громад із прапорами”.
“Свого часу комуністи розкуркурили моїх пращурів і заслали до Сибіру, — каже Володимир Малиш, організатор благодійного марафону. — А цьогоріч, 27 березня, під Вовчанськом загинув мій рідний брат Григорій. Він служив у Краматорському прикордонному загоні, того дня рятував пораненого бійця й наступив на розтяжку. До нашої ходи долучився побратим брата”.
53-річний нікопольчанин Сергій Соломенніков уже втретє бере участь у марафоні. “Наприкінці лютого 2022 року я приєднався до лав 53-ї окремої механізованої бригади, став водієм протитанкового відділення, — зауважує ветеран.
Шостого березня ми їхали на позицію у район Волновахи, потрапили в оточення. Далі — полон. З нас зняли берці й форму, перші три дні не давали ні їжі, ні води. Потім імітували розстріли, погрожували виколоти очі й відрізати вуха”. Зрештою воїна з осколковими пораненнями обох ніг доправили до донецької лікарні. Потім була Оленівка, Суходольська колонія №36, Луганське СІЗО... 29 червня 2022-го під час першого великого обміну Сергій Соломенніков повернувся в Україну. Спирався на милиці, у бійця розвинувся некроз. “Чернівецькі лікарі врятували мої ноги, зокрема, в ліву встановили штир і наростили кістки. Тепер ходжу на ендопротезі”, — ділиться колишній полонений, який після відновлення став фахівцем із супроводу ветеранів.
“За зібрані гроші плануємо найперше закрити потреби 107-ї бригади ТрО, — підсумовує Володимир Малиш. — Але вже маємо запити й від інших бригад, яким також хочемо допомогти”.
