Володимир Здрок із села Оконськ разом зі своєю командою опікується захисниками вже понад три роки. Намагаються закрити всі запити, які надходять від бригад. Не забувають, звісно, і про земляків. Адже нині на передовій країну від ворога боронить понад 60 мешканців Оконська.
“До великої війни я працював у Німеччині. Сім’я чекала на мене вдома. А тепер я тут сам, бо рідні після вторгнення проживають за кордоном. 24 лютого 2022-го перебував в Україні, саме готував документи, щоб знову виїхати. Та передумав, бо мушу бути тут, допомагати захисникам. Наша волонтерська команда сформувалась доволі швидко. Певний досвід у цьому напрямку вже мав. Адже у час АТО/ООС із місцевим священником Олександром Лановим, який тепер служить у ЗСУ, не раз їздили на Схід. Були у Попасній, Золотому, на Світлодарській дузі, — розповідає Володимир Здрок. — Після лютого 2022-го ці поїздки стали регулярними, часом мали їх і три-чотири на місяць. Доставляли допомогу хлопцям з волинських бригад (і не тільки) на Миколаївщину, Донеччину, Луганщину, Харківщину. Пам’ятаю, як заїхали на початку великої війни у Бериславський район на Херсонщині, щоб доправити туди гуманітарку. А звідти полями довелося вивозити цивільних”.
Володимир із земляками переганяють на фронт автомобілі, які самі купують чи отримують з-за кордону. Каже, що вже відправили понад 30 машин. Також ремонтують автівки. Передають захисникам і дрони, гуму, запчастини, акумулятори, побутову техніку, спальники, каремати, медикаменти, павербанки, вогнегасники.
“І навіть човни. Бо на Куп’янщині окупанти розбили переправи через річку Оскіл, а військовим треба було боєприпаси й продукти переправляти, — провадить далі волонтер. — Також я їздив за кордон, привозив ліжка й медичне обладнання для лікарень. Потім воїни попросили тактичні ноші, плитоноски, чохли для турнікетів. Пошити їх допомогли вчителі й школярі Оконського ліцею. Ми купили та встановили в одному з приміщень п’ять електричних промислових швейних машинок. Тож вироби виходять якісні, нічим не гірші за ті, що в магазинах. Нещодавно ноші вдосконалили, додали туди термоковдру, адже при крововтраті воїни дуже швидко змерзають. Тканинами та іншими матеріалами допомагають підприємці, односельці, долучаються земляки, які нині живуть у Польщі. З рулону цупкого текстилю виходить 18 нош. Крім того, жінки нашої команди готують смачні страви для воїнів. А діти передають їм малюнки та інші саморобки для підтримування бойового духу”.
За словами співрозмовника, тепер дуже важко їздити на передову, бо на волонтерські машини полюють ворожі дрони. “Та й, на жаль, допомоги від людей стає щораз менше. Це боляче, бо потреби бійців величезні. Росіяни, хоч і повільно, просуваються вперед. Якщо не спинити ворога там, то він може, не дай Боже, прийти і до нашого дому, — додає Володимир Здрок. — Тому всім треба нині гуртуватися і допомагати фронту”.
