Із них вдалося укомплектувати трохи більше як половину — 131,5 тисячі. Це при тому, що за пів року до офіційних центрів зайнятості звернулося 230 тисяч людей, які отримали статус безробітного. Чому ж не всім вдається знайти роботу?
— За офіційними даними тієї ж Держслужби зайнятості, понад 80% усіх зареєстрованих безробітних та шукачів роботи — жінки. Для порівняння, до початку повномасштабного вторгнення цей показник був на рівні 55%, — зазначає аналітикиня ринку праці Тетяна Пашкіна. — Чому тепер виникла така диспропорція — здогадатися неважко. Значна частина чоловіків працездатного віку служить у лавах ЗСУ. Ті ж, хто уникає мобілізації, до офіційних центрів зайнятості зазвичай не звертаються.
— Представникам яких професій найлегше знайти роботу, а кому, навпаки, найважче?
— Найпростіше знайти роботу продавця-консультанта, кур’єра, менеджера з продажу, касира, кухаря, комплектувальника товарів, оператора контакт-центру. Також чимало пропозицій від працедавців для зварювальників, електриків, слюсарів, токарів, операторів верстатів, будівельників, водіїв, комірників, автомеханіків, інженерів і так далі. Як бачимо, мова переважно про представників робітничих професій.
Найскладніша ситуація у фахівців “чистої” офісної праці та сфер із надлишком дипломів, де резюме значно більше, ніж реальних робочих місць. Для прикладу, важко знайти роботу юристам та економістам, оскільки ринок сильно перенасичений випускниками вишів минулих років. Так само труднощі є в IT-початківців, так званих Juniors. Бо, попри загальний престиж галузі, вакансій для новачків критично мало, а конкурс на одну позицію може перевищувати сотні людей. Висока конкуренція панує і серед адміністративного персоналу — секретарок, офіс-менеджерів, реєстраторів.
— Чому деякі вакансії годі заповнити?
— Як свідчать аналітичні звіти, на це є низка причин. По-перше, масовий виїзд мільйонів українців за кордон та мобілізаційні процеси вилучили з ринку найпрацездатнішу частину чоловічого та жіночого населення. Роботодавцям фізично бракує людей. По-друге, є вакансії, на які люди подаватися не хочуть. Наприклад — на виробництво. Важка фізична праця, нічні зміни, відсутність автоматизації на складах чи виробництвах відлякують шукачів, якщо їм не пропонують високої плати.
По-третє, проблема в тому, що вищі навчальні заклади й коледжі роками випускали фахівців, які не відповідають реальним запитам бізнесу. Приміром, підприємствам критично потрібні технологи чи оператори складного обладнання, навчання яких займає роки, а на ринку є лише дипломовані менеджери широкого профілю. По-четверте, варто говорити й про невідповідність зарплатних очікувань та пропозицій. Через інфляцію кандидати різко підвищили свої вимоги (це, зокрема, стосується молоді). Однак малий і середній бізнес часто не має фінансової можливості платити стільки, скільки вимагає ринок, тому їхні вакансії “висять” без відгуків. По-п’яте, попри дефіцит кадрів, деякі компанії неохоче наймають кандидатів віком 55+ або людей без профільного досвіду й не використовують можливості закрити робочі місця шляхом перекваліфікації.
