Як тільки випала нагода відвідати відомі міста й селища Французької Рів’єри, ми з дружиною не вагались — зібрали валізи й рушили в захопливу подорож.
Ніцца: палаци, готелі, казино і... злодії
Перша зупинка — Ніцца, відоме місто-курорт, у якому полюбляють відпочивати як грошовиті пани, так і пенсіонери із середнім статком. Ніцца розташована у бухті Ангелів і тулиться до Французьких Альп. Насамперед вам запропонують пройтися проспектом Джузеппе Гарібальді — центральною артерією міста. До речі, його ім’ям тут названо ще площу й вулицю. Наприкінці проспекту стоїть пам’ятник Гарібальді, який народився у цьому місті, б’є фонтан, а невеличку площу оточують колони сучасного скульптора, увінчані голими сидячими чоловіками, які дивляться у різні боки світу.
Обабіч проспекту побачите знаменитий готель “Негреску”, який звели на початку ХХ століття. У ньому зупинялися відомі митці, письменники та підприємці, зокрема Гемінгвей, Сальвадор Далі, Коко Шанель та безліч кіноакторів, адже у місті зняли понад 500 кінофільмів.
Опісля ми пройшлися семикілометровою Англійською набережною. Чому англійською? Бо Ніццу розбудовували як курорт вельможі та підприємці Британської імперії. На набережній розташовано чимало шикарних палаців, готелів, казино. Проте, окрім платних, є й муніципальні пляжі, на яких відпочинок безплатний.
Загалом Ніцца щільно забудована спорудами пізнього класицизму з дерев’яними зеленими жалюзями на вікнах, але тут майже немає зелених зон. Вуличками курсують трамваї й маршрутки, а ще вони “багаті” на злодіїв та аферистів. Тож треба бути пильним.
Чесно кажучи, Ніцца мене не вразила. На відміну від мініатюрного Езу — села, яке розташоване між Ніццою і Монако і яке вважається одним з найгарніших поселень світу. В Езі мешкає понад 2200 осіб, однак я б назвав його містечком, бо тут працює супермаркет, декілька мінімаркетів, затишні кав’ярні.
Славиться Ез ботанічним садом кактусів та сукулентів, який розбитий на скелястій горі. До нього веде вузька доріжка, що в’ється поміж крамниць і середньовічних будиночків. Колись тут був замок, від якого залишилися лишень фортечні мури. Пройшовши десь метрів 500 вгору, ми потрапили на оглядовий майданчик саду кактусів. Відсапавшись і перехиливши келих французького шампанського, милуємося живописним краєвидом — внизу Адріатичне море, мис, забудований віллами мільйонерів, позаду — альпійські ліси. Краса неймовірна!
Щодо кактусів, то їх у парку, як кажуть, до вибору, до кольору: від велетів 13 метрів висотою і вагою з тонну і до мініатюрних і химерних кактусиків. З північного боку парку зі скелі б’є джерело.
Фото facebook.com
● Ніцца з висоти пташиного польоту.
Ще одна цікава атракція — стежка Ніцше, яка оточена реліктовими соснами й приведе вас до моря. Переказують, що нею любив ходити автор “Так мовив Заратустра” і написав тут навіть один розділ свого відомого твору.
Відвідали ми й відому фабрику, де можна побачити увесь процес виготовлення парфумів. Мене ж там найбільше зацікавила експозиція старих самогонних (спиртових) апаратів. Думаю, що вироблена в них продукція йшла не тільки на парфуми...
Місто пальм і піщаних пляжів
Так говорять про Канни — столицю світової кіноіндустрії. Притиснуте Альпами до Лазурного берега, місто завоювало славу елітного пляжного відпочинку. Головна його набережна засаджена пальмами, з чудовим видом на море й на старе середньовічне місто з вузькими вуличками, а також — на замок, що ховається на пагорбі Альп. Подалі видніються шикарні готельні комплекси. До речі, символ міста — пальма, тому й Золота пальмова гілка стала головним призом щорічного кінофоруму.
Пройтися “червоною доріжкою” і зазирнути до кінопалацу не вдалося. Робітники саме облаштовували її, бо за декілька днів мав розпочатися знаменитий Каннський фестиваль — усі проходи були перекриті.
А от потрапити на алею “зірок”, де відомі кіноактори залишили відбитки своїх долонь, ніхто не забороняв. Відбитків дуже багато: від маленьких жіночих — до більших чоловічих. Я вирішив приміряти свою лапу до долоні Сильвестра Сталлоне. У відомого актора вона трохи більша. Та це мене зовсім не засмутило (ну, не всім же бути акторами). Тож, взявши дружину за руку, ми почалапали на міський піщаний пляж, аби змочити ноги у хвилях лагідного моря.
Ваші ставки, панове
Монако, невеличке легендарне князівство, ми відвідали надвечір. Звивистими вуличками автобус завіз на стоянку, яка розташована у... скелі. Над нами ще одна стоянка для приватного транспорту, тож чекаємо на ліфт, який за хвилину витягнув нас на невеличку площу. Далі такою ж плетистою вуличкою, забудованою готичними будиночками, виходимо на центральну площу князівства. Ліворуч — музей океанознавства (батько нинішнього князя був затятим дослідником морів й океанів та дружив із самим Жаком-Івом Кусто). Праворуч — палац князя й храм, у якому, до речі, брав шлюб як теперішній, так і попередні князі.
Проходимо через парк — чи не єдину зелену зону у князівстві, й потрапляємо на оглядовий майданчик. Тут Монако, як на долоні. Хмарочоси, будинки меншої висоти... Усе ну дуже щільно забудовано. Внизу — затишна бухта, оточена півколом невеликими скелями, праворуч — панорама на Альпи й центральну дорогу Монако, де проходять змагання з Формули-1.
...Звечоріло. Саме час відвідати чи не найбільш відоме місце князівства — казино Монте-Карло. Піднімаємося сходами й потрапляємо на яскраво освітлену ліхтарями площу. Тут б’є фонтанчик, навпроти, просто неба — столики ресторану, а до казино під’їжджають шикарні автівки рідкісних моделей. З них виходять ескортниці (власники авто проходять через “чорний” хід).
До казино ведуть сходи. Ліворуч — доріжка для жінок, праворуч — для чоловіків. Охорона перевіряє сумочки (з торбами сюди ніхто не йде). І от ми вже у холі, де відвідувачів зустрічає статуя “сліпої” Фортуни з рогом достатку (у ньому муляжі бронзових монет).
Далі ще один чималий хол, де гостей зустрічає дядько Сем. Над ним і на підлозі великі долари. Зліва позаду — каса. Нам дали на “пограбування” казино лише 20 хвилин. Азартні жіночки з нашої групи мерщій кинулися до неї. 20 євро за вхід і п’ять — за одну фішку — і ти у святая святих — ігровому залі. Фоткати тут суворо заборонено. До “одноруких бандитів” черг немає, а от до столів рулетки невеличка черга, яка швидко просувається. Нарешті наша черга. Робимо ставки, крутиться колесо, на якому скаче кулька... За хвилю стає зрозуміло — ніхто з нас мільйонером звідси не вийде, а от своїх кровних ми позбулися.
Ігор ТАРНОПІЛЬСЬКИЙ
