З року в рік дітей в українських школах меншає. За прогнозами Міністерства освіти й науки, в 2029/2030 навчальному році кількість першачків, порівняно з 2025/2026 навчальним роком, скоротиться на 30 — 33%. Експерти кажуть: демографічний спад уже змінює всю шкільну мережу. Тому найближчими роками доведеться шукати рішення, які дозволять поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. І тут неминучими будуть непопулярні кроки.
— Чи можна вважати, що причиною зменшення кількості першачків у школах став виїзд українських сімей за кордон через війну?
— Безумовно, війна далася взнаки, — каже голова ГО “Батьки SOS” Олена Парфьонова. — Але тут варто говорити й про зниження рівня народжуваності, яке спостерігаємо ще з 2020 — 2021 років. За даними Мін’юсту, в першому півріччі 2026 року, порівняно з аналогічним періодом 2025-го, кількість новонароджених зменшилася на 16%. А порівняно з довоєнним періодом — майже вдвічі. Ці діти мають піти до першого класу 2033 року.
Зауважу, що найстрімкіше народжуваність нині знижується у прифронтових регіонах: на Донеччині вона скоротилася удвічі, у Запорізькій області — втричі. Але у відносно безпечних регіонах ситуація теж не надто втішна. Наприклад, на Вінниччині, Тернопільщині та Львівщині народжується на 20% менше немовлят. Це означає, що вже незабаром демографічні зміни відчує вся освітня система країни.
— То які саме ризики виникають?
— За даними МОН, середня наповнюваність класів нині становить 15,7 учня. Але цей показник варіюється від 12,9 у Тернопільській області до 25,7 у Києві. Найнижча середня кількість учнів, окрім Тернопілля, — у Сумській, Чернігівській, Миколаївській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській та Житомирській областях. Це означає, що для цих регіонів є вищим ризик реорганізації або укрупнення малокомплектних шкіл через демографічний спад і високу вартість утримання мережі загальноосвітніх закладів. Якщо для одних громад скорочення кількості шкіл означатиме можливість забезпечити якіснішу освіту, то для інших, зокрема віддалених, прикордонних чи гірських, поставить під загрозу саму доступність освіти.
Крім того, закриття школи в маленькому селі запускає коло причинно-наслідкових зв’язків. Демографічний спад зменшує наповнюваність школи — школа не отримує державної субвенції, оскільки не виконуються норми наповнюваності класів. У громади немає коштів утримувати школу самостійно — освітній заклад закривається. Закриття забирає частину робочих місць і соціальної інфраструктури громади. Це прискорює відплив працездатного населення. Наступне покоління дітей у цій громаді стає ще меншим.
— Які ще виклики тут бачите?
— Нова демографічна реальність вплине і на реформу НУШ, яка передбачає створення старшої профільної школи. Як відомо, держава замість того, щоб утримувати повну школу від 1-го до 12 класу в кожному населеному пункті, готова відкривати у громадах відокремлену старшу школу — академічний ліцей. І таких ліцеїв, з огляду на зменшення кількості учнів, у громаді може бути небагато. Отже, більшій частині учнів після 9-го класу доведеться навчатися вже не у своєму селі. Додам, що, за останніми даними Держстату, в Україні налічується 11 820 закладів загальної середньої освіти, з них у сільській місцевості — 7426, у містах — 4394. Тобто майже 63% українських шкіл розташовані у селах. Саме вони першими відчують наслідки демографічного спаду.
Найближчими роками головним викликом для держави стане пошук рішень, які дадуть змогу поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. Ці рішення можуть бути непопулярними, але важливо, щоб вони були професійними, обгрунтованими та справедливими. І спиралися не лише на економіку, а й на доступність освіти, безпеку дітей, транспортну інфраструктуру та особливості конкретної громади.
