Тут всі охочі плетуть для захисників маскувальні сітки. Готові вироби відправляють на Донецький, Дніпропетровський, Запорізький та інші напрямки.
“Після повномасштабного вторгнення ми, як і тисячі українців, не хотіли сидіти склавши руки. У холодну пору року робили акцент на окопних свічках, — розповідає координаторка волонтерської групи Тетяна Татарчук. — А ось запити на маскувальні сітки є цілорічно — без них годі обійтися на передовій, вони рятують як життя бійців, так і техніку. Це, як кажуть самі захисники, витратний матеріал на війні. Хлопці їх зазвичай залишають, коли покидають позицію”.
До процесу плетіння долучаються 15 — 20 волонтерів. Більшість — пенсіонери, це підопічні місцевого центру “Турбота”. Багатьом із них за 60 років, чимало виїхали до Чернівців з окупованих територій, міст і сіл, знищених російською армією. Попри пережите, люди не втрачають оптимізму.
“Наприклад, є в нас пані Олена з Дружківки, де нині дуже важка ситуація, — провадить далі Тетяна Татарчук. — Її син воює, окупанти зруйнували їхній дім, залишилися тільки стіни. А ось у пані Надії з Бердянська син боронить Україну від 2014 року. Пережив полон, довго лікувався, і знову на фронті. Матері ж, плетучи сітки, подумки моляться за своїх дітей і за нашу перемогу”.
За день волонтери можуть виготовити дві-три сітки. Кошти на матеріали збирають через соцмережі та власними силами. “Один рулон спанбонду з доставкою коштує майже 4000 гривень, — каже співрозмовниця. — Його вистачає на чотири сітки розміром 3 на 8 метрів. І це не враховуючи основу. Щоб ми мали змогу працювати без зупинки, потрібно 20 тисяч гривень щомісяця лише на матеріали”.
Найприємніше, додає волонтерка, отримувати фото та відео від військових, де вони дякують за сітки. Коли бійці у відпустці, то заходять до центру, розписують прапори, приносять сувеніри. Зі слів Тетяни Татарчук, торік волонтери сплели майже п’ять тисяч квадратних метрів сіток. А за два літні місяці цього року вже відправили на фронт 28 маскувальних сіток загальною площею 729 квадратних метрів.
