У цей день у церквах прийнято освячувати свічки. Люди вірять, що вони оберігають від усякого зла. Та чи справді це так?
— На Сході це свято було відоме з IV століття, а на Заході — з V століття, за понтифікату папи Геласія, — розповідає протоієрей Артемій Бабленюк, викладач Львівської православної богословської академії. — Про цю подію розповідає євангелист Лука. Вона сталася на 40-й день після народження Ісуса Христа. За старозавітним законом, саме в цей день батьки мали принести немовля до храму для посвячення Богові. Тому Пресвята Богородиця разом із праведним Йосифом прийшли до Єрусалимського храму, щоб виконати припис. Також потрібно було принести викуп за первістка. Заможні родини жертвували однорічне ягня, але оскільки Святе Сімейство було бідним, вони принесли двох голубів.
Назустріч їм вийшов старець і з великою радістю прийняв матір із дитиною. Це був праведний Симеон. Саме в день Стрітення Святий Дух сповістив йому, що немовля, принесене того дня, і є очікуваним Месією.
— На Стрітення у церквах освячують свічки. Звідки походить ця традиція?
— У 543 році, за імператора Юстиніана, свято почали відзначати з особливою урочистістю — хресними ходами та запаленими свічками — на згадку про визволення Константинополя та його околиць від тяжкої недуги й стихійних лих. У більшості храмів і донині збереглася практика освячення свічок у день Стрітення.
— Стрітенська свічка уособлює Христа як Світло, яке просвічує темряву людського серця і веде людину до спасіння, — додає отець Володимир Нестер, священник УГКЦ. — Деякі віряни, приходячи на Стрітення до храму, тримають свічки запаленими протягом усього богослужіння.
Люди вірять, що стрітенська свічка захищає від грому та блискавки. Сама собою вона не захищає від стихій чи небезпек. Для християнина освячена свічка — це передусім знак присутності Христа. І коли ми запалюємо її, особливо в моменти страху чи тривоги, важливо не просто дивитися на полум’я, а молитися з вірою. Бо допомагає не свічка, а Господь.
