Народний депутат Сергій Нагорняк вважає, що громадянам України варто дозволити отримувати відстрочку від мобілізації за гроші. Нині багато чоловіків купують липові довідки про інвалідність, щоб не служити, зауважує парламентар. То хай би вони платили офіційно в бюджет держави. А держава спрямовувала б ці кошти на залучення добровольців до війська й платила б їм на старті 5 або й 10 тисяч доларів.
Пан Нагорняк наголошує: насамперед треба обнулити абсолютно всі довідки про інвалідність. Виняток зробити лише для людей, які з 2014 року воювали, зазнали поранення та мають інвалідність. “Цю категорію людей не варто чіпати. А всі інші категорії слід перевірити на профпридатність. Тому що ні для кого не секрет, що 98% довідок — куплені. Ті, хто має гроші, відкупилися і їздять сьогодні по Києву дорогими автівками за 100 тисяч доларів і більше, ходять по ресторанах, тренуються у спортивних залах. Кого не зупиниш — у нього довідка про інвалідність: його, або дружини, або когось із батьків. Треба все це ліквідувати й запропонувати “місячник”. Як є місячник добровільної здачі зброї, так само й тут. Але з розумною і досить недешевою опцією оплатити відстрочку офіційно. А за ці гроші слід через рекрутинг залучати людей до Збройних Сил України”.
— Як на мене, ця ініціатива хороша, але запізніла, — зауважує ветеран російсько-української війни, керівник Центру підготовки операторів БпЛА “Крук” Віктор Таран. — Економічне бронювання треба було запроваджувати хоча б наприкінці 2022-го — на початку 2023 року, коли ще було піднесення, коли багато людей розмірковували — йти служити чи купувати липову довідку й тікати за кордон. Тоді ця ідея спрацювала б. А тепер уже пізно. Люди знайшли спосіб відкупитися від армії, повтікали за кордон і так далі. Тобто ті, хто мав гроші, “своє питання” вирішили. Але іншим способом.
Анулювати довідки про інвалідність усім, крім тих, хто зазнав поранення на фронті, — це нікчемна ініціатива у стилі Офісу простих рішень. Адже щойно держава Україна анулює всі довідки, то одразу наразиться на величезну кількість позовів від громадян. Стоятиме питання: на підставі чого ви анулюєте всі довідки гамузом? Є ж чимало людей з реальною інвалідністю. Що їм робити? Знову проходити сім кіл пекла, щоб довести, що мають серйозні проблеми зі здоров’ям? Мені дуже шкода, що деякі особи із семирічними депутатськими повноваженнями не розбираються в азах законодавчої діяльності.
— Ця ідея антисоціальна, антинародна, — вважає ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — Таке враження, що її автор обстоює інтереси великого капіталу, пропагує неоолігархічну модель соціальної політики, яка несправедлива щодо більшості людей. Бо пріоритетом держави мають бути інтереси більшості людей, а не найбагатших верств населення.
— А от я ідею економічного бронювання цілковито підтримую, — каже військовослужбовець ЗСУ Ігор Криворучко. — Бо нині ті, хто категорично не хоче служити, просто купують собі довідки й до армії не потрапляють. Але гроші, які вони платять, осідають у кишенях чиновників. А так ці кошти йтимуть до бюджету держави.
Водночас абсолютно не підтримую ідеї завозити на роботу до України мігрантів, а українських чоловіків масово забирати до війська. Навпаки, потрібно запроваджувати економічне бронювання у країні та вербувати рекрутів до війська з країн Азії, Африки, Європи, а також зі США. Нам потрібно вийти на такий рівень, щоб за наші інтереси за гроші воювали громадяни інших держав. А як нагороду за це їм потім можна надавати наше громадянство. Бо якщо ми своїх людей відправлятимемо на фронт, а завозитимемо по 300 тисяч мігрантів щороку, то просто втратимо Україну.
— Скільки мали б платити ті, хто хоче відкупитися офіційно?
● І. Криворучко:
— На мою думку, рівень плати за економічне бронювання має дорівнювати рівню грошового забезпечення військовослужбовця. Умовно кажучи, якщо ти не воюєш, то маєш утримувати іншого солдата, який воює за тебе і ризикує здоров’ям та життям на фронті.
— У чому бачите тут мінуси?
● В. Таран:
— У тому, що правом відкупитися від армії можуть скористатися лише ті, хто не служить. Заплатив — і уникнув мобілізації. А що робити військовим, які вже три, чотири або й більше років на фронті? Ми пам’ятаємо про тих, хто в цивільному житті, а забуваємо про тих, хто у війську. Дайте їм можливість списатися за ту саму суму — 5 тисяч доларів чи іншу. Логічно, хіба ні? А тим, хто мав поранення, хто має державні нагороди, як-от орден “За мужність” чи орден Богдана Хмельницького, і досі служить, зробіть знижку на 50%. Тоді це буде справедливо. Ми маємо поважати передусім тих, хто нині захищає країну.
— На жаль, парламентарям не вистачає політичного досвіду, щоб ініціювати реалістичне розв’язання цієї проблеми, — додає військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко. — Я б запропонував таке рішення: тим, хто, скажімо, відслужив два або три роки і хто справді має гроші, надати право із наперед визначеного Генеральним штабом переліку військових фахів оплатити контракт для двох військовослужбовців з-поміж іноземців або осіб, які мають право на відстрочку. Тобто людина, по-перше, має відслужити певний термін, щоб скористатися такою легальною схемою. По-друге, залучити додаткових осіб до мобілізаційного ресурсу.
Нині на ТЦК спускають план мобілізації, який розподіляють по регіонах. І кожен регіон, тобто кожна область, має мобілізувати певну кількість військовослужбовців. Була попередня згода з Генштабом стосовно того, що область може десь знайти кошти і найняти замість одного українця двох іноземців. От за цією схемою можна працювати: якщо один українець готовий знайти двох іноземців та оплатити їм службу, то чом би й ні, нехай платить. Думаю, і Генеральний штаб був би задоволений.
● О. Симороз:
— Поділ громадян на класи шкідливий для нашої державності та обороноздатності. Класова нерівність демотивує людей боротися. Патріоти воюють ще з 2014-го і з 2022 року. А решту населення треба мотивувати йти захищати країну. Згадана ініціатива — контрпродуктивна для мотивації, для єдності людей, для зшивання нації. Якщо син урядовця чи народного депутата воює, то і простих людей можна закликати долучатись до лав армії. Але ми спостерігаємо протилежне: багато так званих впливових людей знаходять купу підстав, щоб самим не служити і щоб їхні рідні не служили.
Бронювання має бути лише для працівників підприємств критичної інфраструктури, для освітян, для медиків. А не для класичного бізнесу. Не розумію, чим ці працівники кращі за якогось роботягу в селі, який не має можливості податися на бронювання. Знаю, як важко нині через Міністерство розвитку громад і територій довести критичність свого підприємства й домогтися бронювання для працівників. Дуже часто доводиться за гроші домовлятися з представниками органів влади про бронювання для підприємства хоча б на 50 відсотків. Я, як ветеран війни, не розумію такого підходу: хто має гроші — може відкупитися, а ти, дурню, іди служити. Це антидержавна позиція. Виходить, що в нас всі, хто працює, можуть не бути мобілізованими. Напрошується закономірне запитання: а хто тоді служитиме?
Кажу ще раз: ідея офіційного відкупу від армії відірвана від реальності. Виправдовувати корупцію, бо ми не можемо її подолати, — це імпотентна позиція. З несправедливістю, з продажем липових довідок треба боротися. У правовому режимі воєнного стану робити це потрібно особливо жорстко. На жаль, наші можновладці хочуть позагравати з виборцями і зробити війну справою бідних. Вони не розуміють, що військові, які захищають країну, будуть ще більше розчаровані та демотивовані. А це загрожує ослабленням нашої обороноздатності, та й узагалі — обвалом фронту. Адже людям, які нині на передовій, може урватись терпець, і вони просто кинуть зброю. Я вважаю, що той, хто сьогодні пропонує такі ініціативи в інтересах олігархії, працює на ворога. Адже ми, навпаки, чекаємо від наших посадовців ідей щодо об’єднання українців.
— А яка ваша думка?
— На мій погляд, цю ініціативу можна було б впроваджувати, але частково, — зазначає голова Комітету економістів України Андрій Новак. — Якщо підприємство чи організація вважає певних працівників для своєї діяльності важливими, то може вносити офіційну плату за їх бронювання. Тут фінансові можливості самого працівника значення не матимуть. Як наслідок, поняття соціальної несправедливості нівелюється.
Сума за таке бронювання має бути прив’язана до зарплати працівника, якого бронюватимуть (наприклад, дорівнювати її розміру) або до актуального показника мінімальної зарплати, встановленої в країні (на рівні двох чи трьох “мінімалок”).
