Віталій підписав контракт із ЗСУ ще до початку повномасштабного вторгнення. Молодий боєць був щасливий у шлюбі, неймовірно радів з народження синочка, мріяв про власний будинок. Та доля розпорядилася інакше.
“Я — мати-героїня, народила й виховала шестеро дітей, рано втративши чоловіка. Щоправда, не такої сумної долі хотіла своїм синам, не для війни їх народжувала, — каже Людмила Мосійчук, матір бійця. — Віталій — з двійнят, вони зі старшим на кілька хвилин братом Володимиром змалку були нерозлийвода. Обидва спокійні, ніколи не лізли у бійку, дуже любили футбол, завжди допомагали один одному.
Віталій здобув фах автослюсаря у Грицівському училищі. Під час навчання познайомився з Іванкою, своїм першим коханням. Дивлячись на них, моє серце безмежно раділо, бо бачила, які вони щасливі. Невдовзі молодята побрались, мешкали у Шепетівці в орендованій квартирі.
У 2021 році Віталій підписав контракт із ЗСУ. Свій військовий шлях, як і брат Володимир, розпочав у лавах частини А3730. У розпалі великої війни син дізнався, що стане татом. У подружжя народився синочок Ілля, якому нині рік і вісім місяців. Мої діти мріяли про свій дім, вже мали купити його, але не встигли...”
За словами співрозмовниці, минулоріч Віталій перевівся до 100-ї окремої механізованої бригади, де став пілотом дронів.
“Володимир служив в іншій бригаді, але брати весь час підтримували зв’язок. Ба більше, навіть мали однакові позивні — “Масяня”. Їм просто подобався цей герой та однойменна комп’ютерна гра, — зауважує Людмила Мосійчук. — На Донеччині Віталій виконував надскладні завдання з повітряної розвідки, виявляв і фіксував ворожі цілі. Не раз зазнавав поранення, проте після лікування й реабілітації навідріз відмовлявся залишатися в тилу. Щоразу повертався на передову до свого батальйону”.
За кілька днів до трагедії солдат Віталій Мосійчук зателефонував матері й надіслав світлини. “Переконував, що з ним все добре. Та моє серце відчувало лихо, — плаче пані Людмила. — Син загинув цього року 25 травня на Костянтинівському напрямку. Він їхав забирати побратимів з позиції. Але автівку засік російський FPV-дрон. Внаслідок удару Віталій дістав важкі поранення, все тіло було посічене уламками. Побратими надали йому першу допомогу, але врятувати його не вдалось. Першим про загибель брата дізнався Володимир. Для нього це був страшний удар. Як він каже — наче половину мого серця забрали. Поховали Віталія в Шепетівці на Алеї Слави. Я втратила вже другого сина, старший трагічно загинув у 17 років”.
Петиція про присвоєння звання Герой України (посмертно) солдату Мосійчуку Віталієві Олеговичу
