Обидва досягнення зафіксували експерти Національного реєстру рекордів України.
Філіп народився у П’ятихатках, згодом з родиною переїхав до Дніпра. Ще маленьким захопився спортом — з двох років займався у футбольній секції. Та дитинство хлопчика змінила повномасштабна війна. Напередодні вторгнення родина перебралася до Бучі, де невдовзі їх застала російська окупація.
“Ми вибігали з дому в тому, в чому були. Під час обстрілу мене привалило бетонною конструкцією, я зазнала травму голови. Лише на початку квітня 2022 року ми дісталися до Швейцарії, — згадує мама хлопчика Ілона. — Після пережитого син ще довго прокидався серед ночі, здригався уві сні”. За словами співрозмовниці, саме спорт допоміг дитині повернутися до звичного життя.
Філіп навчається одразу у двох школах. У Швейцарії вже вільно володіє французькою мовою й восени перейде до четвертого класу. Водночас онлайн продовжує навчання за програмою дніпропетровської школи, де перейшов до третього класу. Попри щільний розклад, хлопчик — відмінник.
“Здається, сина цікавить абсолютно все, — усміхається мати. — Крім того що тренується на перекладині, він відвідує секції спортивної гімнастики, боксу, плавання, заняття з танців, займається вокалом і співає у хорі. Вільного часу майже не має. День починається о шостій ранку з гімнастики, потім — школа. Після уроків — спортивні або творчі секції, а ввечері ще навчається з репетиторами, щоб не відставати від української програми. Додому повертаємося вже пізно, але перед сном неодмінно бере до рук книжку.
Щодо поставлених рекордів, то особливої підготовки не було. Син тренується постійно. Він крок за кроком ішов до цього результату. Уже після того, як поставив рекорд, ми побачили, що на долоні Філіп здер мозоль. Але він навіть не звернув на це уваги. Опустився із перекладини усміхнений і сказав: “За пів року я буду ще сильнішим козаком і зроблю 500 підйомів”.
“На перекладині було зовсім не важко, я кайфував від процесу, — розповідає юний спортсмен. — А стояти 100 хвилин у планці вже набагато важче. Та я думав про дітей в Україні, які ховаються від ракет, і про наших незламних військових.... Хотів показати, що ми сильні й не здаємося”. Хлопчик запевняє: зупинятися на досягнутому не думає.
“Це тільки початок, — усміхається Філіп. — Планую поставити ще багато рекордів і, можливо, стану професіональним боксером. Але тепер моя найзаповітніша мрія — щоб в Україні нарешті настав мир”.
“Ми дуже хочемо повернутися додому. Вірю, що саме наші діти після перемоги відроджуватимуть Україну”, — додає мати рекордсмена.
