Він родом із села Нуйно Волинської області, виріс у багатодітній сім’ї. Мати — вчителька хімії, батько — пожежник. Після школи юнак пішов татовими слідами — здобув освіту в Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Згодом побрався з коханою Сніжаною, у подружжя народилось двійко дітей — Дамір і Анна. Щоб забезпечити сім’ю, працював у будівельній сфері, їздив на заробітки за кордон і по Україні.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік повернувся з роботи в Києві й пішов до військкомату. Це було його рішення — добровільно стати на захист країни”, — каже дружина Сніжана Косей. Після навчання волинянин потрапив до лав 11-го прикордонного Краматорського загону. Спершу був заступником командира, потім став командиром. Побратими дали йому позивний “Добрий”. 16 травня 2022 року під час боїв за Новомихайлівку (Донеччина) зазнав осколкового поранення в шию, був контужений. Після лікування повернувся у стрій разом із псом Мажором — цю бельгійську вівчарку йому подарували брат і сестра.
Сергій виконував бойові завдання в Авдіївці, на Сумському та Чернігівському напрямках. Далі була чотиримісячна боротьба за Бахмут, за яку воїна нагородили орденом “За мужність” III ступеня. Коли “Доброму” вдавалось вирватися у відпустку, то найбільше часу проводив з дітьми. “Водив їх до лісу чи на риболовлю, у розважальні центри. А торік у квітні в нас народилася донечка Ніколь, — провадить далі Сніжана. — Чоловік нетямився від щастя! Діти були сенсом його життя”.
У серпні підрозділ перевели на Харківщину. Мажора довелося залишити — не дозволили взяти зі собою. 6 вересня минулого року в бою за село Вовчанські Хутори Сергій зазнав важких опіків рук, ніг і живота — росіяни скинули фосфорні бомби. Після лікування місяць провів удома з рідними, тоді вони бачились востаннє. А опісля старший лейтенант Косей знову повернувся у Вовчанські Хутори. “Він ніколи не розповідав про бойові дії. Але тоді сказав, що ситуація там дуже важка, що росіяни беззупинно штурмують наші позиції, — згадує дружина. — Вранці 30 квітня я привітала коханого з Днем прикордонника. Він повідомив, що йде на завдання, запевнив, що все буде добре. Але більше не виходив на зв’язок. Пес Мажор наче відчув біду — перестав їсти й голосно вив, намагаючись вибратися з вольєра. Ми не могли збагнути, що з ним коїться”.
Через кілька днів рідних сповістили, що 30 квітня Сергій загинув від ворожого дрона-камікадзе. “Він міг відмовитись від завдання, але пішов, аби не ризикувати своїми хлопцями”, — каже дружина. Діти дуже важко переносять втрату батька. Дев’ятирічний Дамір часто питає крізь сльози: “Чому це сталося з моїм татом?!”
4 травня провести в останню путь старшого лейтенанта-прикордонника зібралися односельці й побратими. Воїни ділилися з рідними: якби не Сергій, нас би вже не було. Розповідали, що багато чого їх навчив у військовій справі, за що дуже йому вдячні. “Кажуть, війна забирає найкращих, це справді так, — зітхає брат бійця Богдан. — Побратими недаремно дали Сергію позивний “Добрий”, він завжди всім допомагав. І мав так багато планів: добудувати хату для своєї сім’ї, встановити третю в селі сонячну станцію. Попередні дві — справа його рук...”
