У мирному житті він був відомим спортсменом. А коли почалася велика війна, без вагань долучився до ЗСУ. Не раз казав, що воює заради того, аби його син ріс у вільній країні.
Народився Віталій у знаному прикарпатському селі Криворівня. У чотири роки залишився без батька. Заопікувався хлопчиком рідний дядько Василь Паращук, який працював тренером у спортивній школі у Верховині. “Вже у п’ять років син став займатися спортом, а в сім — стрибав на лижах з трампліна”, — розповідає мати воїна Ольга Додюк.
“Віталій був рішучим, працелюбним, ризикованим. І, звісно, такий підхід до занять спортом дав результат”, — додає Василь Прокоп’юк, старший тренер Івано-Франківської обласної дитячо-юнацької спортивної школи. Юнак став чемпіоном України зі стрибків на лижах з трампліна (у командному заліку), був учасником двох Всесвітніх універсіад у Казахстані та Італії, отримав звання кандидата в майстри спорту. Після школи продовжив навчання у фізкультурному коледжі, а відтак — на факультеті фізвиховання і спорту Прикарпатського (нині Карпатського. — Авт.) національного університету імені Василя Стефаника. “Я бачив, що спорт був його життям. Тому запросив Віталія працювати в нашу школу, — продовжує Василь Прокоп’юк. — Діти любили молодого наставника, а він радо передавав їм свій досвід”.
У 2015 році на весіллі в друга Віталій познайомився з майбутньою дружиною Юлією. Через рік молоді люди побралися. Прикарпатець переїхав мешкати до дружини — у селище Велика Димерка, що на Київщині. Народився син Макар. На жаль, подружнє життя не склалося. Але дитина, кажуть рідні, завжди була для нього на першому місці. Коли Віталій вже був на фронті, то писав у соцмережі, що воює задля того, аби його син ріс у вільній країні.
...У березні 2022-го прикарпатець добровільно приєднався до 112-ї окремої бригади територіальної оборони, взяв собі позивний “Кан” (на честь відомого німецького футболіста, фанатом якого був). Визволяв Бучу, Ірпінь. Продовжив службу в легендарній 3-й окремій штурмовій бригаді, де став розвідником-снайпером. Часто виконував складні бойові завдання на найважчих ділянках фронту.
Двоюрідна сестра воїна Іванна Музика каже, що про службу брат майже не розповідав. “Лиш одного разу вислав мені фотографію чотирьох могил дітей, які побачив на Харківщині, — зауважує співрозмовниця. — Тоді в його голосі було стільки злості на ворогів... Запевняв, що воюватиме так самовіддано, як колись виступав на змаганнях і тренував своїх вихованців. Знаю, що так і було. Бо Віталик не міг робити щось наполовину”.
За час служби воїн був важко поранений у ногу та контужений. Але після лікування знову став у стрій. “Він мріяв, як після перемоги повернеться додому і знову тренуватиме діток, возитиме їх на змагання і разом з ними радітиме успіхам, — продовжує сестра Іванна. — Але не судилося”.
Вранці 20 червня 2025 року Віталій Додюк загинув від кулі снайпера. Сталось це біля села Новий Мир Ізюмського району. Поховали воїна в рідній Криворівні. На спомин про мужнього побратима його командир набив на руці татуювання “Кан”. А син бійця пішов батьківськими стопами і теж захопився стрибками на лижах з трампліна.
