Анатолій Перепеличний з Вінниччини ніколи не ховався за спиною інших і завжди йшов у перших рядах, навіть у самісіньке пекло. Старший лейтенант став на захист держави ще у 2017 році й не раз дивився у вічі смерті. Мужньому захисникові з позивним “Мультик” вдавалось виходити живим з кожного бою. Але, на жаль, не 27 травня 2022 року...
“Коли постало питання, який фах обрати, син заявив, що хотів би допомагати людям, — розповідає мати захисника Наталія Перепелична. — Вступив у Харківський національний університет цивільного захисту населення. Паралельно навчався на військовій кафедрі. Але працювати пожежником не судилось, скрізь потрібні були зв’язки. А ми з чоловіком тоді були без роботи, нічим не могли допомогти Анатолієві. Підтримували його морально, вірили, що обов’язково знайде своє місце в житті. Якось син заявив, що йде в армію.
У 2017 році Анатолій підписав контракт — став офіцером групи сил підтримки однієї з військових частини, обійняв посаду начальника пожежної служби. Армія йому подобалась. Ніколи не бачила сина сердитим чи засмученим, завжди був усміхнений. Ще в зоні АТО він дістав позивний “Мультик”, бо міг розсмішити будь-кого. Навіть у критичній ситуації. Сина нагородили нагрудним знаком “За зразкову службу”, медалями “30 років Збройним Силам України”, “Захиснику Батьківщини”, “Ветеран війни”.
Повномасштабне вторгнення застало Анатолія Перепеличного в частині на Одещині. Спочатку він з побратимами обороняв область від окупантів, опісля виконував бойові завдання на Миколаївщині. Останній свій бій офіцер прийняв 27 травня 2022 року у селі Велике Артакове Баштанського району.
“Бійці мали йти в контрнаступ, форсувати річку. Почався ворожий обстріл з “градів”, Анатолій зазнав численних уламкових поранень, які призвели до смерті. Телефон сина то вмикався, то знову зникав сигнал, — додає мати. — Увесь цей час ми з родиною вірили, що Анатолій живий, десь у полоні. Із сином зник його побратим, і разом з його рідними ми проводили пошуки”.
Попрощатись із старшим лейтенантом Анатолієм Перепеличним рідні, друзі та побратими змогли лише через пів року. “На початку листопада 2022 року мене запросили в морг на упізнання. Біля тіла були речі мого сина, шеврон, годинник. Упізнала його лише завдяки незвичній формі нігтя на нозі, адже тіло було сильно понівечене. Досі боляче згадувати то все, ворогу не побажаєш”, — розказує мати військового.
Поховали відважного воїна у рідному селі Городківка на Вінниччині на Алеї Слави з усіма військовими почестями. Героя посмертно нагороджено орденом “За мужність” III ступеня.
